Водночас найістотніші відмінності національних право-вих систем країн романо-германської правової сім'ї прогля-даються саме у сфері адміністративного права. Це пояс-нюється тісним зв'язком цієї галузі права із структурою органів державного управління, яка є різною в конкретних країнах. Адміністративне право більш, ніж інші галузі пра-ва, залежить від політичних і соціальних процесів, які відбу-ваються в суспільстві. Воно регулює дуже великий діапазон суспільних відносин. Адже історично виникнувши як «по-ліцейське право» з метою забезпечення суспільного поряд-ку, воно поступово поширило свій вплив майже на всі сфери державного управління. Адміністративне право загалом не кодифіковане. Навіть у країні класичної кодифікації - Фран-ції - адміністративне право ніколи належним чином не ко-дифікувалось. А створені вже кодекси являють собою зі-брання законодавчих та інших нормативних актів, які охоп-люють лише обмежену частину відносин, що регулюються адміністративним правом.

На відміну від інших галузей права, навіть публічного, адміністративне право значною мірою сформоване судовою практикою. У ФРН, Австрії, Бельгії, Італії та Швейцарії іс-нують особливі судові системи адміністративної юстиції, яким підвідомчі всі спори адміністративно-правового харак-теру. Водночас загальновідомо, що чим істотніша роль су-дової практики як джерела права, тим більші правові відмін-ності, оскільки судова практика великою мірою схильна до впливу на неї умов даної етики, що постійно змінюються [11; 60 ].

Схожість приватного права країн романо-германської пра-вової сім'ї пояснюється такими самими причинами. Немає сумніву, що кожному національному праву властива певна оригінальність, що виявляється в наявності притаманних тільки йому інститутів. Але у сфері приватного права особ-ливо чітко проглядається теоретична одноманітність право-вих систем країн романо-германської правової сім'ї. Це пояс-нюється тим, що в основу формування приватного права по-кладено римське право. До того ж, у відносинах, регламен-тація яких грунтується на канонічному праві, також існує певна єдність, у всякому разі, коли йдеться про правові си-стеми християнських держав.

Публічне право, як і приватне, в усіх країнах романо-германської правової сім'ї диференціюється на одні й ті самі основні галузі: конституційне право, адміністративне право, міжнародне публічне право, кримінальне право, криміналь-но-процесуальне право тощо. Така сама диференціація спос-терігається і на нижчому рівні правових інститутів і понять, у зв'язку з чим у більшості випадків не виникає труднощів щодо розуміння головних дефініцій у правових системах країн-представниць романо-германської правової сім'ї. Отже, хто обізнаний з правовою системою хоч однієї з країн, що належить до цієї правової сім'ї, буде здатним успішно розу-міти й правові системи інших членів сім'ї. При цьому не тре-ба пристосовуватися до іншої форми правового мислення, хоча кожна національна правова система не позбавлена де-яких особливостей.

У всіх країнах романо-германської правової сім'ї правову норму оцінюють і аналізують однаково її розуміють як за-гальне, формально-визначене правило поведінки. Згідно з доктриною, що склалася в романо-германській правовій сім'ї, правова норма не повинна створюватися суддями. Вона з'являється пізніше в результаті теоретичних роздумів, що грунтуються на вивченні практики і принципах справедли-вості, моральності, врахування політичних інтересів і гармо-нії правової системи з усіма іншими соціальними система-ми.

Саме таке розуміння правової норми є основою кодифіка-ції. Адже не можна створити справжнього кодексу, якщо вважати за норму права рішення, винесене судом з певної справи [ 70; 147 ]. Кодекс у романо-германській правовій сім'ї не ви-рішує конкретних питань лише на основі практики. Його завдання - дати загальні, систематизовані правила, на під-ставі яких суб'єкти зможуть визначити, в який спосіб повин-ні бути вирішені ті чи інші питання. Правова норма романо-германської правової сім'ї є чимось середнім між конкретним правилом поведінки і загальними принципами права.

2. 2. Форми (джерела) права у країнах романо-германської правової сім'ї

Основним джерелом права у країнах романо-германської правової сім'ї є нормативно-правовий акт - офіційний пись-мовий документ, що містить загальнообов'язкове правило поведінки (норму права). Видані органами законодавчої влади, а також іншими уповноваженими органами норма-тивно-правові акти, що містять норми права, які юристам належить тлумачити і застосовувати для винесення рішення з конкретних справ, складають у країнах романо-германської правової сім'ї певну ієрархічну систему. Верхній щабель цієї системи належить конституції, або, як вони називаються у деяких країнах, конституційним законам. У всіх країнах романо-германської правової сім'ї є писані конституції, тобто конституції, що являють собою єдиний акт, прийнятий за особливою, ускладненою, процедурою і має чітку внутріш-ню структуру.

За нормами, що містяться в конституціях, визнається най-вища юридична сила. Це знаходить своє юридичне виражен-ня у встановленні контролю над конституційністю (відпо-відністю конституції) інших законів, при цьому органи цього контролю і його способи можуть бути найрізноманіт-нішими. Так, рішення Конституційного суду ФРН - це дже-рело права, що стоїть нарівні з законом. Результати його тлумачення законів обов'язкові для виконання всіма суб'єк-тами, включаючи й суд. Якщо у звичайного суду при розгля-ді конкретної справи виникає сумнів щодо конституційності норми, яку належить застосувати, він призупиняє розгляд справи, звертається із запитом до Конституційного суду, а потім вирішує справу згідно з висновком Конституційного суду.

Інакше вирішується аналогічна проблема у Франції. Кон-ституційна рада, що є органом конституційної юрисдикції у цій країні, має більш обмежену компетенцію. Їй надано ли-ше право попереднього контролю за конституційністю зако-нопроектів, які не набули ще чинності, тому вона не може впливати на процес застосування вже чинних законів та ін-ших нормативних актів [ 53; 13 ].

Конституції більшості країн, що належать до романо-німецької правової