Деякі закони називаються кодексами. Початкове значен-ня цього слова - «збірник, звід законів». Але нині термін «кодекс» використовується для назви актів, що є результа-том систематизації норм права, з якоїсь певної галузі. При цьому сучасні кодекси можуть охоплювати норми, що нале-жать до двох чи більше галузей права, але регулюють відно-сини в конкретній сфері господарства чи культури. Почина-ючи з 50-х років XX століття у країнах романо-германського права були прийняті й набули чинності кілька десятків ко-дексів, які за своєю правовою природою є актами, що консо-лідують чинне законодавство [ 34; 126 ].

Крім законів, право країн романо-германської правової сім'ї включає багато норм, що видаються не парламентом, а іншими державними органами. Йдеться про регламенти, декрети, адміністративні циркуляри, що видаються вико-навчими органами влади.

Особливе положення в системі джерел романо-германської правової сім'ї займає звичай. Закон як писаний нормативно-правовий акт для правильного розуміння його приписів і правильного застосування в деяких випадках вимагає з'ясу-вання змісту і спрямованості звичаю, на основі норм якого цей закон базується. Крім того, навіть деякі поняття, катего-рії, що використовуються в юриспруденції, потребують по-яснення з точки зору звичаю. Звідси стає зрозумілим, що звичай може діяти не тільки як доповнення до закону, а й на-рівні з ним. Проте роль звичаю у країнах романо-германської правової сім'ї дуже обмежена. В цілому, за винятком Італії, він втратив характер самостійного джерела права.

Суперечливою є думка щодо питання про судову практи-ку як джерела романо-германського права. Проте аналіз реаль-ної дійсності дозволяє зробити висновок про те, що судова практика в ряді випадків може відігравати роль допоміж-ного джерела права. Свідченням тому є велика кількість су-дових збірників і довідників, а також помітне значення і роль касаційного прецеденту у формуванні права. Касацій-ний суд є найвищою судовою інстанцією. Тому в цих кра-їнах судове рішення, що грунтується на аналогії чи загаль-них принципах, якщо воно підтверджене Касаційним судом, може сприйматися іншими судами при вирішенні подібних справ як фактичний прецедент. Постанови, приміром, фран-цузького Касаційного суду і Державної ради, впливають на право різних франкомовних країн. Це положення стосується й інших європейських і неєвропейських країн, що належать до романо-германської правової сім'ї.

Отже, враховуючи прагнення юристів усіх цих країн спи-ратися у своїх рішеннях на закон, можна говорити про судо-вий прецедент лише як про деякий виняток, що не порушує основоположного принципу верховенства закону. Адже у цих країнах суддя ніколи не перетвориться на законодавця, а між нормами, що відпрацьовані судовою практикою, і тими, що встановлені законодавцем, є дві важливі розбіжності.

Перша пов'язана з роллю тих чи інших країн у системі права романо-германської правової сім'ї. Судова практика діє в рамках, встановлених для права законодавцем, і встанов-лення цих рамок передбачено діяльністю самого законодав-ця. Значення права, що створюється судовою практикою, вже в силу цього обмежене, і це положення прямо протилеж-не тому, що існує у країнах англосаксонського права.

Друга відмінність. Правова норма, що створюється судо-вою практикою, не має того авторитету, якого набувають за-конодавчі норми, що приймаються парламентом, органом, що представляє народ країни, або самим народом шляхом референдуму. До того ж, вона не має жорсткої стабільності, її можна в будь-який час відкинути чи поміняти при розгляді нової справи.

Протягом тривалого часу в романо-германській правовій сім'ї головним джерелом права була наукова доктрина, яка, головним чином, була відпрацьована в університетах у ХІІІ-ХІХ ст. Лише відносно нещодавно, з перемогою ідей демократії і запровадженням кодифікації, первинність док-трини була замінена домінуванням закону. Особливо поміт-на роль доктрини при розгляді права не тільки як сукупності норм права, а й як складного механізму регулювання су-спільних відносин, що, до речі, властиве саме юридичній науці країн, які належать до романо-германської правової сім'ї. Ось тоді її роль виявляється саме в тому, що доктрина створює понятійно-категоріальний апарат, яким користує-ться і законодавець. Вона розробляє методи, з допомогою яких вивчають право, застосовують і тлумачать його. Зако-нодавець здебільшого відображує лише тенденції, встанов-лені доктриною, і сприймає пропозиції, що нею підготов-лені.

Як уже зазначалося, доктрина широко використовується і у правозастосовчій діяльності, зокрема при тлумаченні за-конів. Адже в юриспруденції континентальної Європи все більше і більше особи чи законодавчі органи прагнуть до незалежного характеру процесу тлумачення, заперечення того, що тлумаченням передбачено лише визначення грама-тичного й логічного змісту окремих термінів або намірів за-конодавця. Коментарі, що видаються у Франції, Німеччині та інших країнах романо-германської правової сім'ї, набува-ють доктринального виду, а підручники все частіше сповне-ні прикладів судової практики [ 47 ; 28 ].

Довготривалий вплив школи природного права зумовив те, що у романо-германській правовій сім'ї широко використо-вують деякі загальні принципи, які юристи можуть знайти в самому законі, а в разі необхідності - поза законом. Ці принципи розкривають характер не тільки законодавства, а й права, що створене юристами.

Для концепцій цієї системи характерним є те, що юристи не схильні погоджуватися з вирішенням того чи іншого пи-тання, яке в соціальному аспекті здається їм