Відтак, теорія джерел права всіх країн романо-германської правової сім'ї відображує традиційну для них концепцію, згідно з якою право не створюється апріорним шляхом і не міститься тільки в законодавчих нормах.

2. 3. Загальна характеристика систем права окремих країн, що належать до романо-германської правової сім'ї

Розглянемо тепер у пізнавальному плані національні пра-вові системи деяких країн романо-германської правової сім'ї. Нагадаємо, що французьке право, з одного боку, і німецьке з іншого, й були тією моделлю, згідно з якою романо-германська правова сім'я поділяється на дві групи: романську (до якої належать Франція, Бельгія, Іспанія, Італія, Люксем-бург, Португалія) та германську (до якої належать ФРН, Авст-рія, Швейцарія та деякі інші країни).

Головні ознаки сучасної правової системи Франції сфор-мувалися в період Великої французької революції 1789— 1794 рр. і перші десятиліття по тому, особливо за часів прав-ління Наполеона Бонапарта. Найважливішими документами того часу були Декларація прав людини і громадянина (1789 р.), Цивільний (1804 р.), Цивільний процесуальний (1806 р.), Торговий (1807 р.), Кримінально-процесуальний (1803 р.) та Кримінальний (1810 р.) кодекси.

Більшість з цих актів, за винятком двох процесуальних кодексів, зберігають і до нині свою юридичну силу. Проте в сучасній системі джерел права центральне місце посідають Конституція Французької Республіки 1958 р., Декларація прав людини і громадянина 1789 р., а також преамбула до Конституції 1946 р., яка містить розгорнутий перелік демо-кратичних прав і свобод громадян. Серед законодавчих ак-тів, що видаються французьким парламентом, особливу роль відіграють закони, які доповнюють положення Консти-туції. Звичайні закони - це акти парламенту, що стосуються окремих галузей права або їхніх інститутів. До числа зви-чайних законів належать і кодекси, що відповідають тради-ційній наполеонівській схемі законодавства: кримінальний, цивільний та інші кодекси, зміни до яких вносяться шляхом видання законів.

Чинна Конституція 1958 р. передбачає широкі можливо-сті правового регулювання суспільних відносин шляхом ви-дання актів виконавчою владою - урядом, міністерствами й уповноваженими на те органами адміністрації. Так, Консти-туція чітко окреслює перелік галузей правового регулюван-ня, що перебувають у винятковій компетенції законодавчої влади, а всі правові питання, що не входять у сферу законо-давства, регулюються актами різного рівня. Серед них най-більш вагомими є ордонанси - акти, що приймаються уря-дом з дозволу парламенту і згідно з висновком Державної ради у сферах, що регулюються законодавством. Важливе місце у системі нормативних актів посідають урядові де-крети, підписані президентом, а також ті, що видаються тільки президентом.

Правова система Бельгії характеризується тим, що з мо-менту створення самостійної Бельгійської держави (1830 р.) основу її законодавства складали п'ять французьких ко-дексів: Цивільний, Торговий, Кримінальний, Цивільний процесуальний, Кримінально-процесуальний. Усі вони ма-ли вирішальний вплив на розвиток бельгійського права, а Цивільний кодекс є чинним і нині. Щоправда, при збереже-ній загальній структурі текст його зазнав істотних змін. Тор-говий кодекс Бельгії, прийнятий у 1872 р., і Кримінально-процесуальний - у 1878 р., з моменту їх прийняття і по нині включають запозичені з аналогічних кодексів Франції роз-діли. І, як продовження, у 1967 р. був прийнятий Судовий кодекс, що регулює організацію судів і трибуналів, їхню компетенцію та процедуру діяльності [ 62; 119 ].

Трудові відносини в Бельгії визначаються Пактом про со-ціальну солідарність, укладеним між представниками проф-спілок і підприємців ще 1944 року. Це країна розвинутої системи соціального забезпечення, охорони природи, подат-кової справи. До речі, податкова справа, виборче право, сільськогосподарське, лісове і деякі інші галузі права систе-матизовані в кодекси у вигляді консолідованих актів.

Основа сучасної правової системи Іспанії закладалася у XIX ст. Після звільнення країни від французької окупації (1808-1814) протягом кількох десятиліть приймалися ко-декси законів з окремих галузей права. Вплив права Франції, історія власного законодавства, що нараховує багато сто-літь, практика деяких латиноамериканських країн, які були іспанськими колоніями, і складають основу правової систе-ми цієї країни.

Іспанська Конституція 1978 року передбачає прийняття законів не тільки Генеральними кортесами (парламентом Іс-панії), а й предстаницькими органами автономних областей, які можуть видавати законодавчі акти з питань, що віднесені до компетенції іспанської держави. Такі акти видають відпо-відно до процедури делегованого законодавства на підставі принципів і декретів, передбачених загальнодержавним за-коном.

В Іспанії діють Цивільний і Торговий кодекси. Регулю-вання трудових, екологічних, профспілкових відносин здій-снюється окремими органічними законами. Публічне право представлене в Іспанії кримінальним правом, відповідно до якого діє Кримінальний кодекс у редакції 1983 р., кримі-нально-процесуальним правом, сконцентрованим у Законі про кримінальне судочинство 1882 р., і законодавством про владу.

Основи правової системи сучасної Італії склалися у XIX ст., коли була створена єдина Італійська держава. Істот-ний вплив на її формування мали кодекси наполеонівської Франції, власна законодавча база і авторитет головних по-стулатів римського права.

У 1856 р. в Італії були прийняті Цивільний, Торговий, Ци-вільно-процесуальний і Кримінально-процесуальний кодек-си. Згідно з превалюючою тоді французькою моделлю си-стеми законодавства готувалося видання і загальноіталійського кримінального кодексу, але через суперечності що-до запровадження смертної кари він був прийнятий лише 1889 року.

Після встановлення в Італії фашистської диктатури зазна-чені кодекси були замінені й доповнені. Так, натомість са-мостійних