У системі чинного законодавства Італії важливу роль відіграє Конституція 1947 р. Вона допускає поряд з видан-ням законів, що безпосередньо приймаються парламентом, видання актів уряду, які мають силу закону.

Сучасна правова система Великого Герцогства Люксем-бург в основному склалася після створення самостійної дер-жави (1815 р.). На розвитку права й судової системи його істотно позначилися французька, бельгійська і нідерланд-ська окупація Люксембургу. Після створення незалежного герцогства у Люксембурзі діє Цивільний кодекс Наполеона та інші кодекси. Лише з часом деякі з них були замінені на-ціональними законодавчими актами, проте й останні зага-лом орієнтувалися на французькі кодекси. Суспільні відно-сини в Люксембурзі регламентуються не тільки законодав-чими актами, що приймаються парламентом, а й постановами, які видаються Великим герцогом в порядку делеговано-го законодавства [ 62; 100 ].

Правова система Португалії складалася протягом багатьох століть. У XIX ст. була здійснена кодифікація головних галу-зей права. На сьогодні у Португалії діють Цивільний (1966 р.), Торговий (1888 р.), Торгово-процесуальний (1905 р.), Цивіль-но-процесуальний (1936 р.), Нотаріальний (1935 р.), Кри-мінальний (1982 р.) та Кримінально-процесуальний (1929 р.) кодекси.

Важливим етапом у розвитку законодавства Португалії вважають прийняття Конституції 1976 р., оскільки вона внесла демократичні зміни практично в усі галузі права, або ж безпосередньо сформулювала найважливіші норми. Відповідно до її положень, вищим законодавчим органом є Рада республіки, яка може надавати уряду в порядку делего-ваного законодавства право приймати декрети - закони з певного кола питань. Як свідчить досвід, саме цей шлях є найбільш дієвим щодо подальшого розвитку законодавства Португалії.

Основи правової системи ФРН були закладені після об'єд-нання в 1867 р. німецьких держав у Північно-Німецький Со-юз, що згодом (1871 року) став Німецькою імперією. Зі ство-ренням Північно-Німецького Союзу були прийняті Торгове (1866 р.), Кримінальне (1871 р.) та Цивільно-процесуальне і Кримінально-процесуальне уложення, Закон про судоустрій (1877 р.), Цивільне уложення (1896 р.). Більшість із цих зако-нодавчих актів, зазнавши деяких змін і доповнень, є чинними й нині [ 68; 168 ].

У 1990 р. відбулося об'єднання Німеччини шляхом при-єднання НДР до ФРН, а тому система джерел німецького права знає кілька видів внутрішніх нормативних договорів. Головне місце у системі чинного законодавства ФРН займає Конституція ФРН 1949 р. У цьому документі, що розпочи-нається преамбулою, якою передбачено основні права гро-мадян, детально обґрунтовуються питання взаємовідносин федерації і 16 земель - суб'єктів федерації, а також визнача-ється система органів державної влади. Поряд із законодав-чими актами важливим джерелом права визнаються поста-нови, що приймаються на підставі законів федеральним урядом, федеральними міністрами та урядами земель.

На думку німецьких юристів, чинне законодавство ФРН можна систематизувати у дев'ять головних галузей: 1) дер-жавне і конституційне право; 2) управління; 3) правосуд-дя; 4) цивільне і кримінальне право; 5) оборона; 6) фінанси; 7) господарське право; 8) трудове право, соціальне забезпе-чення; 9) зв'язок, шляхи сполучення, транспорт.

Основи сучасного права Австрії були закладені у XVIII ст. в період централізації державної влади. З того часу розпочала-ся підготовка першого австрійського Цивільного кодексу. У 1811 р. було прийнято Загальне цивільне уложення, яке вва-жається одним з перших цивільних європейських кодексів. Протягом часу він зазнавав змін і доповнень, найважливішими з яких є закони про оренду, про земельну власність, про право власності. Як головне джерело торгового права в країні вико-ристовується Німецьке торгове уложення 1897 р., що набра-ло чинності у 1938 р. Трудові, екологічні відносини, а також проблеми соціального забезпечення регулюються окремими нормативними актами. У країні діють Кримінальний кодекс 1974 р. і Кримінально-процесуальний кодекс 1975 р. [ 75; 69 ].

Створення уніфікованої правової системи Швейцарії роз-почалося у 1874 році, з моменту прийняття Конституції, і внесення до її тексту поправок, якими передбачалося передання до сфери регулювання органів влади Швейцарської конфедерації основних питань цивільного та кримінального права. Після того у 1912 р. було прийнято єдиний Цивільний кодекс, у 1936 р. - уніфікований Зобов'язальний кодекс, а з 1942 р. набрав чинності Кримінальний кодекс. Інші питання життєдіяльності Швейцарської держави врегульовані на рів-ні окремих законів чи підзаконних нормативних актів.

Отже, романо-германський тип правової системи – це сукупність національних правових систем, що мають загальні риси, які проявляються в єдності закономірностей і тенденції розвитку на основі давньоримського права і його пристосування ( разом із канонічними і місцевими нормами-звичаями ) до нових національних умов. Його характерними рисами є домінування нормативно-правового акта як форми ( джерела ) права, поділ системи права на дві підсистеми - публічну і приватну.

Романо-германський тип правової системи охоплює країни континентальної Європи: Францію, Бельгію, Люксембург, Іспанію, Португалію, Австрію, Швейцарію, Німеччину, Бельгію та ін. Вплив романської і німецької групи континентального права виходить і за межі Європи: Латинська Америка, значна частина Африки, країни Близького Сходу, Індонезія. Попри множинності визначень права, сформульованих у цих країнах, загальним для них є вказівка на нормативність права, розгляд норми права, як загального правила поведінки, встановленого законодавцем або уповноваженим органом управління.

РОЗДІЛ 3. АНГЛІЙСЬКА ПРАВОВА СІМ’Я

3. 1. Структура і джерела англійського права

До сім'ї англійського права (сім'ї англосаксонського, або загального, права) входять, поряд з Англією, Ірландія, Кана-да, Австралія, Нова Зеландія, а також інші колишні колонії Британської імперії (нині 36 держав є членами Співдружно-сті). Це пояснюється тим, що