Практика діяльності органів контролю та аналіз законодавства, яке забезпечує їх діяльність, дають підстави стверджувати, що в реальних ситуаціях нагляд завжди доповнюється й розширюється іншими елементами контролю, такими, як різні види перевірок, аналіз інформації тощо, і що сам нагляд як такий не здійснюється. Так, органи державного нагляду за додержанням стандартів, норм і правил здійснюють як перевірку їх додержання, так і аналізують причини порушень, узагальнюють результати аналізу, здійснюють перевірку стабільності якості сертифікованої продукції.

Доцільність вирішення питань організаційно-структурного забезпечення функцій контролю залежить від обсягу та потреби практики в її здійсненні, а також рівня, на якому цей контроль відбувається. Органи контролю застосовують свої повноваження як щодо самих органів управління, так і суб’єктів, що перебувають в їхньому підпорядкуванні. Повноваження по здійсненню контролю функціональними центральними органами виконавчої влади поряд із загальними рисами мають і свої відмінності, що визначаються конкретними цілями

Так, основна мета створеного Антимонопольного комітету полягає в контролі за дотриманням антимонопольного законодавства та захисту інтересів підприємців і споживачів від його порушення, в той час як Державна митна служба покликана також захищати український ринок, але контролюючи ввезення й вивезення з території України товарів та іншої продукції. Основною метою митного контролю є забезпечення дотримання державними органами, підприємствами, службовими особами, а також іншими громадянами порядку переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів. Мають свої особливості як форми цих видів контролю так і правові наслідки їх здійснення.

Як свідчить досвід інших країн, і сама система контролю, і системи окремих його видів формуються, змінюються та удосконалюються згідно з тими завданнями, що їх держава вирішує на певних етапах розвитку.

Однією із важливих організаційних форм здійснення контролю є державні інспекції. Це - спеціальні органи в системі державного управління, що здійснюють надвідомчий контроль, а сфера їх діяльності й владні повноваження поширюються на суб’єкти незалежно від їх відомчої підлеглості.

Зазначимо, що в Україні досить інтенсивно відбувається формування інституту державних інспекцій (податкова, пожежна, автомобільна, в справах захисту прав споживача, з контролю за цінами, за вивозом матеріальних цінностей, за станом ядерної і радіаційної безпеки, за дотриманням стандартів, благоустрою, рибного нагляду та ін.). При цьому на практиці та в законодавстві терміном “державна інспекція” користуються не лише стосовно контрольних органів з надвідомчими повноваженнями, а й щодо органів, які здійснюють внутрівідомчий контроль, або й такий, який не має інспекційного характеру. Такі органи з надвідомчою функцією контролю і владними повноваженнями в деяких випадках називаються службами, управліннями.

Спеціалізація створюваних державних інспекцій різноманітна і визначається потребою практики в контролі у певній галузі управління. Державна інспекція - спеціальний орган виконавчої влади із самостійними завданнями.

В Україні відповідна увага має бути приділена системі державного контролю та системі органів державного контролю у сфері виконавчої влади. Тому створення нових та діяльність уже існуючих органів контролю у сфері управління потрібно розглядати з урахуванням нових завдань, що постали перед державним управлінням, змін у самій системі управління та функціях органів державного управління. І перш ніж ліквідовувати, а потім створювати заново, потрібно використовувати вже існуюче, залишивши в ньому те, що виправдане практикою. А для цього слід чітко визначитися, яка система контролю потрібна на даному етапі розвитку держави, які завдання вона має виконувати та якою має бути структура системи органів державного контролю.

Рішення про доцільність існування органів державного контролю має визначатися не суб’єктивно, чиїмось бажанням, а шляхом ретельного обґрунтування потреб практики. Якщо орган загальної компетенції справляється з виконанням контрольної діяльності, й сама така діяльність не потребує специфічної роботи, обсяг її може бути виконаний органом, наділеним правом контролювати, то й потреби в створенні спеціального органу контролю немає. Інша справа, коли наявними органами можливості виконання функції контролю не охоплюються повною мірою. В такому випадку має створюватися відповідна структура для її виникнення.

Існування значної кількості контролюючих органів ще не означає загального покращення справ у державному управлінні. Головним є не сама їх кількість, а результат, ефективне використання результатів контролю для поліпшення ситуації у конкретній сфері. На такий результат має бути спрямована координація діяльності контрольних органів у системі державного управління, детальна регламентація діяльності численних перевіряючих органів (інспекцій, служб, управлінь, комісій тощо), процедурних аспектів.

Така регламентація й кількість нормативних актів не є посиленням бюрократизації у сфері управління. Вона дає змогу чітко визначити права й обов’язки, межі діяльності, а також координацію різних органів контролю, уникнути значної кількості перевірок і ревізій, на які так часто скаржаться ті, кого контролюють. Контроль відповідатиме своєму призначенню тільки тоді, коли він буде своєчасним і об’єктивним, спрямованим на кінцевий результат, організація його проведення і процедури здійснення не будуть заважати роботі контрольованих і відбуватимуться в чітко установлених межах, а дієвість досягатиметься не кількістю перевірок, а реальним забезпеченням виконання окреслених завдань.

РОЗДІЛ 2

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНТРОЛЬНОЇ ФУНКЦІЇ ОРГАНАМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

2.1 Діяльність місцевих органів виконавчої влади по забезпеченню функції контролю

Органи виконавчої влади – це носії виконавчої влади, що реалізують свою компетенцію в закріпленій сфері державного управління і мають юридичний (нормативно визначений) статус органу виконавчої влади.

До органів