Планувалося також скасувати, або принаймні істотно зменшити вплив інституту президентських помічників. Головна роль відводилася так званим державним радникам, кожен із яких мав забезпечувати (курирувати) конкретний напрям діяльності— зовнішню політику, проблематику регіонів, питання національної безпеки тощо. Радник мав право обзавестися власною аналітичною службою. А службам цим, у свою чергу, ставилося в обов’язок тісне співробітництво з профільними державними й недержавними структурами.

Таким чином, передбачалося створити вузькоспеціалізовані високопрофе-сіональні центри, які повинні були збирати, опрацьовувати й аналізувати необхідну для Президента інформацію. А крім того, готувати проекти рішень, спроможні стати основою для відповідних президентських указів і розпоряджень [81; с.34].

Вказана модель була взята за основу Віктором Ющенком, оскільки вона принципово відрізнялася від механізму побудови президентської адміністрації за Леоніда Кучми.

Як відомо, в основі діяльності Адміністрації Президента завжди лежала жорстка ієрархічна вертикаль, що є класичною ознакою авторитарних режимів. Модель, запроваджена останнім адміністратором Л. Кучми – В.Медведчуком, передбачала жорстку єдиноначальність. Із лідером СДПУ(о) із більшим або меншим успіхом намагався конкурувати перший помічник Л.Кучми С.Льовочкін. Проте навіть його локальні апаратні перемоги не дозволяли ставити під сумнів перевагу В. Медведчука. За час головування останнього в Адміністрації Президента існував єдиний канал інформації, яка надходила до Президента, єдиний центр впливу та єдиний орган розроблення рішень – власне сам В.Медведчук [45; с.58].

Під час передвиборної кампанії В.Ющенко неодноразово заявляв: у разі перемоги він має намір перетворити президентський апарат із всесильного монстра на звичайну канцелярію максимально завантажену роботою, максимально вільну від надмірних повноважень, укомплектовану мінімальною кількістю людей.

«Даю слово, що адміністрація Президента тепер не означатиме «перший уряд України», — урочисто пообіцяв Віктор Андрійович 30 грудня минулого року. — Вона повинна іменуватися канцелярією і забезпечувати умови життєдіяльності Президента»[83].

Схема, запропонована Р. Безсмертним, мала стати реальним способом виконання обіцяного. Нова структура припускала доступ радників до Президента, і це дозволяло говорити про багатоканальність одержання інформації. Крім того, передбачалося, що посадові особи апарату будуть позбавлені юридичного права на автономне адміністрування. Тобто апарат у жодному разі не мав підміняти Президента [81; с.36].

Таким чином Президентом України В.Ющенком було створено новий дорадчий орган при Президентові України. Вказаний орган отримав не лише нову назву і структуру, а й має принципово нові засади функціонування і повноваження. Він перетворений з громіздкої ієрархічної бюрократичної системи на невеликий ефективний управлінський орган, структурований за сферами діяльності і виконуваних повноважень.

При цьому Президентом України В.Ющенком здійснено ефективні заходи для усунення дублювання у стурктурі і повноваженнях Секретаріату Президента і Кабінету Міністрів України, які мали місце у діяльності попереднього дорадчого органу – Адміністрації Президента. Таким чином усунено зайвий і неконституційний тиск, що чинився дорадчим органом Президента на виконавчу владу в країні.

Можна обгрунотовано ствержувати, що заміна створення Секретаріату Президента України на заміну Адміністрації Президента стало черговим кроком на шляху демократичних змін у нашій країні і реалізації заходів з проведення політичної реформи по перетворенню України з президентсько - парламентської на парламентсько-президентську державу.

2.3.2.Структура, повноваження і статус Секретаріату Президента України до 22 вересня 2005 р.

На початку свого існування статус Секретаріата Президента України визначався здебільшого Положенням про Секретаріат Президента України, затвердженим2.2. Основні положення про Секретаріат Президента України Указом Президента України від 27 січня 2005 року N 111/2005.

Визначалося, що Секретаріат Президента України є постійно діючим органом, що утворюється Президентом України відповідно до п. 28 ст. 106 Конституції України для здійснення його повноважень. Секретаріат є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного герба України та своїм найменуванням.

Секретаріат Президента у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, а також вказаним Положенням. Його основним завданням є забезпечення виконання Президентом України його конституційних обов’язків та повноважень на засадах відкритості, гласності та прозорості [23].

Таке призначення цілком відповідало передвиборчій програмі В.Ющенка і духу помаранчевої революції, а також, концепції переходу України від президентсько-парламентської до парламентсько- президентської форми правління.

Для виконання основного завдання Секретаріат Президента здійснював організаційне, правове, консультативне, інформаційне, експертно-аналітичне, матеріально-технічне та інші види забезпечення ефективної реалізації Президентом України визначених Конституцією України повноважень Глави держави.

Секретаріат Президента координував роботу з підготовки, розстановки, підвищення кваліфікації та оцінки кадрів центральних та місцевих органів державної влади, які призначалися та звільнялися Президентом України.

Для виконання покладених на нього завдань Секретаріат наділявся спеціальними повноваженнями і мав право:

за дорученням Президента України брати участь у опрацюванні проектів актів Президента України на всіх етапах у Кабінеті Міністрів України, Раді національної безпеки і оборони України та інших органах державної влади;

запитувати та одержувати інформацію, документи і матеріали від державних органів та органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ, організацій і посадових осіб;

використовувати державні, в тому числі урядові, системи зв’язку і комунікацій, мережі спеціального зв’язку та інші технічні засоби;

за дорученням Президента України готувати проекти рішень та актів Президента України та забезпечувати й контролювати їх виконання;

залучати до виконання окремих робіт і завдань, участі у вивченні окремих питань учених і фахівців, у тому числі на договірній основі, працівників центральних та місцевих органів виконавчої влади;

порушувати за дорученням Президента України перед керівниками органів виконавчої влади та місцевого самоврядування,