Стаття 75 Конституції України проголошує, що “єдиним

органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна

Рада України”. Отже, виключно до компетенції Верховної Ради

належить прийняття законодавчих актів, які мають найвищу

юридичну силу та яким мають відповідати нормативно-пра-

вові акти всіх інших державних органів (підзаконні акти). Вер-

ховна Рада — загальнонаціональний представницький орган

державної влади, що діє на постійній основі. Вона через вільно

обраних народних депутатів представляє український народ і

діє в інтересах усіх громадян України.

Правовий статус Верховної Ради визначено в розділі IV

“Верховна Рада України” Конституції України, а основні її

функції — також і в інших розділах Конституції: V “Прези-

дент України”, VI “Кабінет Міністрів України. Інші органи

виконавчої влади”, VII “Прокуратура”, VIII “Правосуддя”,

ХII “Конституційний Суд України”. Останнє зумовлене тим,

що в процесі виконання своїх функцій усі три гілки державної

влади тісно взаємодіють.

Верховна Рада України складається з однієї палати, що для

України, мабуть, є оптимальним варіантом побудови парла-

менту, бо однією з причин, які можуть обумовлювати ство-

рення двопалатного парламенту, є передусім федеративнийустрій держави. Україна ж є унітарною державою, а в таких

державах, як свідчить історія розвитку парламентаризму, наяв-

ність двопалатних парламентів зумовлюється здебільшого на-

ціональними, історичними та культурними традиціями. У ми-

нулому двопалатні парламенти виникали, як правило, в ре-

зультаті компромісу між феодалами та буржуазією. В Україні

таких традицій не існує. Однак під час всеукраїнського рефе-

рендуму, проведеного 16 квітня 2000 р. на підставі Указу Пре-

зидента України “Про проголошення всеукраїнського референ-

думу за народною ініціативою” від 15 січня 2000 р., більшість

громадян України, що взяли участь у референдумі, вислови-

лися за необхідність формування двопалатного парламенту в

Україні, одна з палат якого представляла б інтереси регіонів

України і сприяла б їх реалізації, та за внесення відповідних

змін до Конституції і виборчого законодавства.

Порядок діяльності Верховної Ради України, її органів і по-

садових осіб, крім того, що його викладено в Конституції Ук-

раїни, нині визначено Регламентом Верховної Ради України

від 27 липня 1994 р., законами України “Про постійні комісії

Верховної Ради України” від 4 квітня 1995 р. (за Конституцією

України постійні комісії мають назву комітетів), “Про статус

народного депутата України” від 22 березня 2001 р., іншими

законодавчими актами, до яких вносилися відповідні зміни

й доповнення у зв’язку з прийняттям Конституції України.

Водночас слід зауважити, що статтею 82 Конституції перед-

бачається прийняття закону про регламент Верховної Ради

України

Функції Верховної Ради України

Верховна Рада здійснює чимало функцій і має для їх реалізації

відповідні повноваження, передбачені Конституцією. Визначення парламенту

як органу законодавчої влади зумовлене насамперед назвою однієї з його

функцій (законодавчої функції), яка є пріоритетною, провідною, але далеко

не єдиною.

Множинність функцій парламенту не суперечить його природі як органу

законодавчої влади. Вона зумовлена тим, що парламент, як і інші органи

державної влади, у властивих їй формах бере участь у здійсненні багатьох

функцій держави, як об'єктних, зумовлених змістом діяльності держави

(політичної, економічної, соціальної, культурної, екологічної), так і

інших функцій, зокрема "технологічних", владних функцій (законодавчої,

установчої тощо).

Головними функціями Верховної Ради є:

1) законодавча;

2) установча (державотворча, організаційна);

3) функція парламентського контролю.

Законодавча функція

До функцій Верховної Ради часом зараховують також бюджетно-фінансову

та зовнішньополітичну функції. Верховна Рада, як правило, здійснює ці

функції, але вони не вважаються її головними функціями.

Пріоритетною функцією Верховної Ради є, природньо, законодавча. У

загальних рисах вона полягає у прийнятті законів, внесенні до них змін,

визнанні їх такими, що втратили юридичну силу, скасуванні або у

призупиненні їх дії.

Складовою частиною цієї функції є також законопроектна робота,

внесення законопроектів на розгляд Верховної Ради та їх обговорення, а

також видання законів, проведення відповідних наукових досліджень,

зокрема, з проблем ефективності і розвитку законодавства, наукової

експертизи законопроектів тощо.

Тривалий час до законодавчої функції Верховної Ради належали й інші

види законодавчої діяльності: прийняття Конституції, офіційне тлумачення

законів, їх оприлюднення тощо.

Нині прийняття Конституції визнане пріоритетним правом народу,

офіційне тлумачення Конституції та законів України, відповідно до ст. 150

Конституції, здійснює Конституційний Суд, а підписання законів і їх

офіційне оприлюднення — Президент (ст. 94).

Пріоритетним напрямом законодавчої функції Верховної Ради є внесення

змін до Конституції у межах і порядку, передбачених розділом XIII

Конституції, та прийняття законів (ст. 85).

Законопроект про внесення змін до Конституції може бути поданий до

Верховної Ради Президентом або не менш як третиною народних депутатів

України від конституційного складу Верховної Ради (ст. 154 Конституції).

Законопроект про внесення змін до Конституції України, крім розділу І

"Загальні засади", розділу III "Вибори. Референдуми" і розділу XIII

"Внесення змін до Конституції України", попередньо схвалений більшістю

від конституційного складу Верховної Ради, вважається прийнятим, якщо на

наступній черговій сесії Верховної Ради за нього проголосувало не менш як

дві третини від конституційного складу Верховної Ради.

Порядок внесення змін до розділів І, III і XIII Конституції значно

складніший, оскільки ці розділи стосуються основ конституційного ладу і

стабільності самої Конституції. Відповідно до ст. 156 Конституції,

законопроект про внесення змін до розділів І, III і XIII подається до

Верховної Ради Президентом або не менш як двома третинами від

конституційного складу Верховної Ради і, за умови його прийняття не менш

як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради,

затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається

Президентом.

Законопроект про внесення змін до Конституції, який розглядався

Верховною Радою і не був прийнятий, може бути поданий до Верховної Ради

не менш як через рік від дня прийняття такого рішення щодо даного

законопроекту.

З метою забезпечення стабільності Конституції Верховна Рада протягом

строку своїх повноважень не може двічі змінювати одні й ті самі положення

Конституції (ст. 158).

Основним