З історіі держави та права

На тему: Земська реформа 1864 року ХІХ століття в Російській імперії

План

Вступ.

1.Передумови виникнення земської реформи.

2.Земська реформа.

Висновок.

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність дослідження

Приступаючи до висвітлення даної теми слід зауважити, що розкриття і характеристика земської та міської реформ 60 – 70-х років ХІХ століття в Російській імперії має неабияке значення при вивченні історії держави і права України. Ця тема має важливе наукове методологічне значення, отримуючи як основне завдання описання, вивчення, пояснення і співставлення реформ 60 - 70-х років ХІХ століття, які були проведені в Російській імперії (і в Україні) і мали досить велике значення для населення тогочасної України. Варто сказати, що вивчення даної проблеми в курсі історії держави і права України на сучасному етапі актуальне в кількох напрямках.

По-перше, реформаторський курс Олександра ІІ відносно місцевого управління в Російській імперії стосувався й України, оскільки остання входила в склад вищезгаданої держави.

По-друге, дослідження і аналіз реформ, що проводилися в Російській імперії відносно місцевих органів управління взагалі цікаве у розумінні реформаторської діяльності як такої. Слід зауважити, що ці реформи є прикладом чи не найкращої реформаторської діяльності російського царизму в галузі місцевого управління. В цьому розрізі можна сказати, що актуальність даної роботи вбачається також в можливості не тільки дослідити процес реформ, а й взяти певні досягнення і здобутки міської і земської реформ в Російській імперії при розбудові правових підвалин суверенної України та, базуючись на досвіді попередніх поколінь, уникнути помилок і розчарувань у сьогоденні.

По-третє, глибоке вивчення історії українського народу на будь-якому етапі його існування спонукає теперішнє і прийдешнє покоління до поваги, любові і наслідування найкращих здобутків рідної нації.

Все вищеокреслене дає можливість вважати розкриття проблеми прийняття та проведення земської та міської реформ в Російській імперії актуальним, потрібним і необхідним при вивченні історії держави і права України.

Земська реформа 1864 р.

За Положенням про губернські та повітові земські установи 1864 р. в Україні створювалися органи земського самоврядування.

Положення пропонувалося вести в 33-х губерніях, а в подальшому розповсюдити його дію на Архангельску і Астраханську губернії, 9 західних губерній, Прибалтійську, Бесарабську області, Царство Польське.

Царизм здійснив спробу організації місцевого самоврядування в умовах адміністративної сваволі і бюрократичної регламентації діяльності місцевих структур. Земства організовувалися за територіальною ознакою. Земська реформа торкалася широких питань і економічного життя, суспільних і політичних відносин, культури, і побуту. Намагаючись організувати місцеве самоврядування у ви-гляді земств, самодержавство водночас прагнуло нічим не послабити свою адміністративну владу на рівні губернії і повіту.

Земська реформа була проведена тільки в шести з дев'яти українських губерній (Харківській, Полтавській, Черні-гівській, Херсонській, Катеринославській та Таврійській). У Правобережній Україні земства були введені тільки в 1912 році.1

Три західні губернії Правобережжя не були охоплені земською реформою. Це стало наслідком того, що Російська імперія як державне утворення продовжувала і в умовах зростання капіталістичних відносин залишатися абсолю-тистською і спиралася на дворянство як основну соціальну опору. Дворянству заздалегідь відводилася провідна роль в органах земського самоврядування, що передбачалися. Тому в губерніях Правобережжя, де серед поміщиків було чимало осіб польського походження, яких підозрювали у співчутті до польського націо-нально-

Органами земського самоврядування згідно з Положенням були губернські та повітові земські збори та їх виконавчі структу-ри - губернські та повітові земські управи. Обрані різними стана-ми суспільства, земські установи принципово відрізнялися від дореформених корпоративно-станових організацій. Поміщики обурю-валися тим, що на лавці у земських зборах «сидить колишній раб поряд зі своїм недавнім господарем». Станова за своїм соціальним устроєм імперія обрала куріальний спосіб формування розпоряд-чих органів земського самоврядування.

За Положенням від 1 січня 1864 р. усі виборці поділялися на три групи (курії). Основною ознакою її був характерний для класи-чного буржуазного суспільства майновий ценз. Творці реформи підкреслювали: «... для визначення більшого чи меншого ступеня участі кожного в господарських інтересах повіту... не вбачалося іншої видимої ознаки, як кількість майна, яким володіє в повіті та чи інша особа».

До першої виборчої курії входили повітові поміщики, які во-лоділи землею певних розмірів (вони встановлювалися залежно від місцевості — від 200 до 3000 десятин), а також промисловці та тор-говці, які мали підприємства вартістю не менш як 15 тис. крб. або торговий обіг у 6 тис. крб., чи більше. До числа виборців першої курії входили також уповноважені від дрібних землевласників (передусім, найбідніших з поміщиків), які мали понад 1/20 повного майнового цензу, а також від духовенства.1

Друга курія мала назву міської і складалася з власників май-на у губернських і прирівнених до них центрах, повітових і заштат-них містах. До

неї входили власники міських «торговельно-промислових закладів» з річним обігом у 6 тис. крб. і більше, купці І та II гільдій, а також жителі міст, які володіли в межах міста нерухомою власністю, що залежно від чисельності населення мусила мати мінімальну оцінку від 500 до 3 тис. крб. Отже, більшість міських жителів, які не мали необхідного майнового цензу, в тому числі чи-сленні квартиронаймачі у великих містах, усувалися від земського життя.

Спочатку на волосних сходах обиралися представники повіту, які потім обирали гласних повітових земських зборів. Хоча третя курія була найбільш численною, кінцевий результат виборів вияв-лявся не на користь селян.1

Вибори гласних від кожної курії відбувалися окремо. Склад губернських земських зборів формувався гласними повітових зборів.

Єдиний із трьох