На з’їздах повітових землевласників і міських виборчих з’їздах могли вибирати гласних тільки від “своїх”, в той час як сільським виборцям дозволялося вибирати від себе як гласних так і землевласників, що не брали участі в цій курії, і місцевих священнослужителів. Позбавлені були виборчого права особи, молодші 25 років; особи, що знаходилися під карним

слідством і судом; заплямованих судом або громадським вироком;

іноземці, які не присягнули на підданство Росії.

Наслідком запровадження системи нерівних виборів стало значне переважання в земствах дворян-поміщиків. Навіть у тих ви-падках, коли перемогу на виборах здобували селяни, вони не мали можливості нею скористатися. Характерним є такий приклад. У Бобринецькому повіті Херсонської губернії через відмову дворян балотуватися в земську управу були обрані тільки селяни. Але у зв'язку з неписьменністю вони були вимушені визнати, що вести і діловодство не зможуть. Це стало підставою для призначення но-вих виборів.1

Вже під час виборів повітових земських зборів у 1865 - 1667рр. у середньому по Російській імперії дворяни здобули 41,64% місць, а в губернських земських зборах їм випало майже 3/4 крісел гласних (74,2 %). Водночас в окремих повітах України перевага поміщиків не була такою великою. Так, у Бердянському повіті Таврійської губернії, де не було великого поміщицького землевласництва, в земських зборах мали перевагу селяни.

Такого роду частота обов'язкового скликання земських зборів не передбачала особливої активності гласних у роботі з місцевого самоврядування. Основне навантаження лягало на земські управи, що складалися з трьох чоловік: голови і двох членів. В окремих ви-падках дозволялося збільшувати повітові управи до чотирьох осіб, а губернські — до шести. Голови губернських земських управ за-тверджувалися міністром внутрішніх справ, а повітових — губер-натором. У разі незатвердження вказаних посадових осіб призна-чалися повторні вибори. Гласний, чия кандидатура не була затвер-дженою, до балотування не допускався. Отже, адміністрація мала досить вагомі засоби для контролю за персональним складом вико-навчих земських органів.1

Земське самоврядування мало специфічний характер — воно співіснувало з могутнім бюрократичним апаратом державної ад-міністрації на місцях. Незважаючи на загальностановий характер, у земського самоврядування було дуже мало важелів впливу на гу-бернську та повітову адміністрацію. Водночас воно не було створе-не ні на нижчому волосному рівні, ні на рівні загальнодержавному.

суперечила «законам і загальнодержавній користі».1Функції земських установ обмежувалися місцевими господар-ськими та деякими культурними питаннями: вони доглядали за станом шляхів сполучення (ремонтом доріг і мостів місцевого зна-чення), займалися організацією медичного обслуговування населен-ня, будівництвом і матеріальним забезпеченням шкіл, налагоджен-ням поштового зв'язку тощо. Земські установи були корисними для суспільства. Але повному розгортанню їхньої діяльності заважало те, що земства перебували під жорстким контролем урядових орга-нів в особі губернаторів і місцевої поліції. Губернатор міг припини-ти будь-яку постанову земства з мотивів порушення законів або невідповідності її державним інтересам (ці підстави тлумачилися по-різному). Не маючи адміністративних прав і відповідного апара-ту, земські установи реалізовували свої рішення через державні органи, здебільшого через поліцію.

Водночас навіть за такої обмеженої компетенції жорсткий контроль з боку губернської адміністрації і поліції не давав викори-стовувати сповна ті можливості, що мали земства.

Багато які питання місцевого життя земські установи не мог-ли вирішувати самостійно і були вимушені виносити їх на розгляд чиновної бюрократії шляхом численних клопотань. Чимало цих пи-тань не вирішувалися або взагалі залишалися без відповіді.2

Розв'язання завдань, віднесених Положенням 1864 р. до ком-петенції земського самоврядування, вимагало формування земст-вами власного бюджету. Закон надавав їм право оподатковувати земськими зборами майно

на підвідомчій території. В умовах відсу-тності скільки-небудь вірогідних відомостей про дохідність нерухо-мого майна земські установи взялися за винятково трудомістку роботу з його оцінки. Наслідком цього став потік скарг з боку пред-ставників буржуазії. Уряд скористався ними для подальшого урізан-ня й без того недостатніх прав земських установ — вони втратили можливість оподатковувати доходи від торгівлі і промислів. Земські бюджети формувалися переважно з відрахувань від доходів з неру-хомості: земель, лісів, дохідних будинків, фабрик, заводів.

Земська реформа здійснювалася в Україні не одночасна. Уряд прагнув вводити нове самоврядування передусім у губерніях, де було найрозвинутіше поміщицьке землеволодіння і, відповідно, особливо міцними виявилися позиції дворянства.

У Полтавській, Харківській, Херсонській, Чернігівській губер-ніях земські установи розпочали свою діяльність у 1865 р., а в Ка-теринославській і Таврійській — на рік пізніше.1

Обов'язкові «повинності» земських установ свідчили, що уряд відразу ж переклав на органи місцевого самоврядування чимало обтяжливих для

скарбниці витрат, що явно не мали місцевого хара-ктеру.

Незважаючи на обмеженість можливостей органів земського самоврядування, вони поступово почали відігравати дедалі знач-нішу роль у місцевому житті. Земська статистика фактично дозво-лила вперше створити фундамент для соціально-економічних досліджень та узагальнень.

За визнанням міністра освіти, до введення земства сільських шкіл у Росії майже не було.

Наприкінці XIX ст. дедалі більшого значення в діяльності і земств набуває охорона здоров'я.1

що існували на території тих чи інших земств. Оскільки земські кошториси затверджувалися губер-наторами, останні дістали можливість активно втручатися в госпо-дарське життя земських установ. Нерідко чиновники-самодури ви-користовували свої адміністративні права для тиску на неугодні їм земства. Бюрократія вправно зіштовхувала між собою органи зем-ського і міського самоврядування. Повітовим земствам, на території яких були розташовані губернські та інші великі міста, було вельми складно уникнути спокуси активно збільшувати свій бюджет за рахунок оподаткування міських нерухомостей. Чимало