Взагалі, земства навіть до того, коли вони стали пристанищем, інтелігентського лібералізму, були вельми нелюбимим дитям само-державства. Вже у 1866 р. воно почало законодавчий наступ на й без того обмежені права земських установ.

До 1866 року матеріали зборів і управ друкувалися без попередньої цензури за винятком постанов, що потребували затвердження губернатором.

Реакційне дворянство вимагало ліквідації земств, що перетво-рювалися в центри ліберальної опозиції уряду. Початок політичної діяльності земств, не передбаченої законодавством, припадає на кінець 70-х років. Саме в цей час намітилися основні напрями пере-творень, що пропонувалися ліберальними земськими діячами: пе-редача земствам адміністративно-політичних функцій на місцях (цим значно розширювалася компетенція земського самоврядування), поширення засад самоврядування (тобто парламентаризму) на центральному, загальнодержавному рівні, а також введення в абсолютистській Росії елементарних громадських свобод — особи, збо-рів, слова, друку. Провідну роль не тільки в Україні, й в усій Росій-ській імперії відіграло в цей період Харківське губернське земство. У грудні 1879 р. гласний губернських земських зборів Є. С. Гордієн-ко подав записку, в якій успішність боротьби з революціонерами-терористами пов'язував з необхідністю центрального земського представництва (тобто фактично елементів парламентаризму). Оскільки в офіційній адресі Харківського губернського земства уряду ця думка була пом'якшена і спотворена, Є. С. Гордієнко опублікував від імені земства адресу в емігрантській та іноземній пресі, в якій говорилося про необхідність конституції. В адресі Пол-тавського губернського земства наголошувалося, що «остаточно побороти пропаганду, розпочату ворогами уряду і суспільства, можливо лише сукупними силами уряду й усього земства». У 70-х роках у Чернігівській губернії сформувався своєрідний гурток зем-ських діячів, які ставили перед собою мету «земські установи пере-творити в школу самоврядування і цим шляхом підготувати країну до конституційного устрою».1

В Незадоволення самодержавства земствами вилилось в зем-ську контрреформу 1890 р. Основний зміст Положення 1890 р. полягав у перегляді земської виборчої системи — в обмеженні прав торговельно-промислової і нової землевласницької буржуазії, в забезпеченні дворянству панівного становища в земських установах.

Для вирішення цього завдання було знижено земельний ценз щодо дворян-землевласників. Так, з шести українських губерній колишній ценз зберігся лише в Катеринославській, в решті губер-ній його було знижено. В першій курії право обирати й бути обраними мали тільки дворяни. Втрачали активне і пасивне виборче право «шеститисячники», купці першої і другої гільдій. У містах підвищувався майновий ценз, внаслідок чого більшість виборців цієї категорії перейшли до розряду дрібних власників з правом вибору тільки уповноважених. Обмежувалися і права товариств, ком-паній

Положення 1890 р. значно посилювало нерівномірність пред-ставництва різних класів. Ценз дворян зменшився вдвічі. Позиції дворянства зміцнилися не тільки в земських зборах, а й у виконав чих органах. Водночас спроби забезпечити домінування дворянства в земських установах шляхом зміни законодавства демонстрували відірваність самодержавства від реалій життя. Дворянство значною мірою набувало буржуазного забарвлення. У багатьох випадках до дворянського стану належали представники інтелігенції, які увійш-ли до «благородного стану» за «Табелем про ранги» завдяки влас-ним силам, знанням та праці. Унаслідок цього багато хто з гласних земських зборів, які формально належали до дворянського стану, дотримувалися більш-менш поміркованих ліберально-демократич-них поглядів.

Помітно звужувалися і межі самостійності земських установ. До раніше існуючих понять «порушення закону» і менш конкретно-го — «зачіпання державного інтересу» як причин адміністративно-го втручання в діяльність земств додалося розпливчасте і юридич-не некоректне — «істотна шкода інтересам населення». Таке фор-мулювання надавало губернаторам широкі можливості для сваволі і грубого втручання в земські справи.

Якщо за Положенням 1864 р. земські установи мали можли-вість реалізувати свої постанови відразу ж після їх прийняття, то Після 1890 р. вони мусили вичікувати двотижневий строк, протягом якого губернатор міг зупинити виконання постанови земських установ.

Коло питань, щодо яких вимагалося обов'язкове затверджен-ня адміністрації, порівняно з 1864 р. не розширилося. Водночас, якщо до реформи губернатор повинен був винести рішення в семи-денний, а міністр внутрішніх справ — у двомісячний строк, то після 1890 р. такі обмеження взагалі знімалися. Земські збори зберігали право оскаржити рішення присутствія в Сенат, але при цьому не могли вдруге виносити на обговорення опротестовані адміністра-цією питання. Губернатор отримував можливість пропонувати для внесення до порядку денного земських зборів різні питання.

Висноок

Втім, незважаючи на такі явні реакційні зміни в законодавстві про земське самоврядування, уряд не досягнув своєї мети. Анахронічний становий принцип вже не працював.

Тенденції до розвитку земського лібералізму збереглися і піс-ля здійснення контрреформи 1890 р. Отже, основне завдання, що ставилося під час підготовки закону 12 червня 1890 р., — ліквідувати опозиційність земств—досягнуто не було.1

Не можна випускати з поля зору, що найбільші податки на земство платили великі землевласники, бо податки, як згадано вище, йшли з десятини, але користь від земських установ мали передусім селяни та дрібні землевласники.

Була ще важлива заслуга земств: вони сприяли піднесенню національної свідомості, а з другого боку — стали тією школою, яка привчала людність до самоуправління. З початком революції це виразно виявилося, бо саме і земських установ вийшло багато громадських і політичних діячів.

Список використаної літератури

1 Музиченко П.П. Історія держави і права України / Навч. посіб. – К. Знання, 2000.

1 Хрестоматія з історії