Мова йде про те, щоб ці акти не домінували у кількісному і якісному відношенні в загальній системі нормативно-правових актів. А головне, щоб, розвиваючи і деталізуючи положення, що містяться в законах, підзаконні акти не спотворювали сутності і змісту самих законів.

У даний час, як свідчить практика, положення таке, що закон у багатьох державах, формально, будучи основним главенствуючим юридичним актом, насправді ж фактично “розчиняється” в системі підзаконних , а точніше – відомчих актів. Про це багато говорилося як у вітчизняній, так і зарубіжній літературі. Факти підтверджують справедливість даного твердження 4[4,с.563].

Слід зазначити, що всебічному уявленню про природу права і закону, їх взаємозв”язок сьогодні заважають, як видається, залишки однобічного підходу до розуміння права, а саме – розуміння його як лише юридичного, позитивного права, як результат діяльності держави, її органів, зведення його сутності і змісту в найкращому разі до закону. Наприклад, “право. – пише академік НАН України Ю.С.Шемшученко, - система соціальних загальнообовязкових норм, дотримання і виконання яких забезпечується державою. Історія розвитку права тісно повязана з виникненням і розвитком держави” 5[5,с.5].

Вітчизняне правознавство визнає необхідність існування закону, правового за своїм змістом та сутністю. Сучасне розуміння права передбачає визнання людини найвищою соціальної цінністю, а забезпечення та реалізацію невід’ємних прав і свобод людини і громадянина – головною метою діяльності державної влади, яка реалізує свою компетенцію тільки в межах Конституції та законів України. Не викликає заперечень також необхідність верховенства закону в системі нормативно-правових актів. Але, при цьому, ні створення правового законодавства, ні реалізація верховенства правового закону неможливі без визначення в юридичній науці сутності, змісту, юридичних ознак правового закону та його верховенства, без механізму становлення та реалізації верховенства правового закону, соціальне призначення якого – бути основою реалізації принципу верховенства права в Україні.

Принцип верховенства права не тотожний принципу верховенства закону. Дана позиція в основному підтримується більшістю дослідників6-7 [6, с.114-117; 7, с.7-11].

Принцип верховенства права має самостійний характер, коли саме право трактується як явище, що виникає і існує незалежно від держави, від діяльності її законодавчих та інших органів.

Звертаємо увагу на те, що сьогодні в Конституції України офіційно закріплено принцип верховенства права. Вказаний принцип у правовій державі визначає умови життєдіяльності всього соціального організму, тобто створення, існування і функціонування державних органів і громадських організацій, соціальних спільностей, ставлення до них, а також взаємовідносини окремих громадян, а тому він є базовим, найбільш значущим8 [8, с. 124]. Але цей принцип не слід протиставляти принципу верховенства закону, як це іноді має місце, оскільки це хибно як у теоретичному, так і у практичному аспектах, особливо для правозастосовчої діяльності державних інституцій 9-10[9, с. 11; 10, с. 3].

Як справедливо відзначають В. Я. Тацій та Ю. М. Тодика, розгляд принципу верховенства права поза верховенством Конституції і законів – це шлях до беззаконня й уседозволеності, а визнання тільки принципу верховенства закону поза системним розумінням принципу верховенства права – шлях до прийняття несправедливих, негуманних, недемократичних законів та інших нормативно-правових актів. Отже, принцип верховенства закону зберігає своє значення і сьогодні, більш того, він розглядається як принцип основ конституційного ладу11 [11, с.67 - 68]. Принцип верховенства закону відбиває корінний принцип демократизму – належність влади народу й здійснення її, насамперед, безпосередньо та через представницькі органи влади. Маючи вищу юридичну силу серед інших нормативно-правових актів, закон характеризується по відношенню до них верховенством. Питання верховенства закону досить непросте і, незважаючи на тривалу історію його обговорення, залишається актуальним і в наш час.

Рух України по шляху демократичної правової держави значною мірою пов’язаний з підвищенням ролі закону, забезпеченням його верховенства в суспільстві й державі. Це значить, що закони є правовою основою всіх інших правових актів, що приймаються в Україні, які не можуть суперечити нормам Конституції та законів. У рамках більш загального принципу верховенства права верховенство закону в системі нормативно-правових актів зумовлює високу якість усієї системи права, створює основу для її єдності та внутрішньої узгодженості.

Верховенство Конституції та законів України характеризує право з точки зору верховенства його формальних джерел – Конституції та законів у системі нормативно-правових актів органів державної влади та місцевого самоврядування, актів, які приймаються органом найширшого народного представництва – парламентом, сформованим на основі загального, рівного і прямого виборчого права. Особливе місце парламенту в системі органів державної влади означає особливий статус його актів. Принцип верховенства Конституції, до речі, прямо закріплений у ст.8 Конституції України. Згідно з частиною 2 цієї статті, “Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй”. Важко погодитися з деякими вченими, які заперечують сам факт існування в Конституції України принципу верховенства закону12 [12].

Прямого формулювання даного принципу немає, але він слідує із самого змісту норм Конституції, зокрема, тієї ж ст.2, про що йшлося вище.

Конституція набуває верховенства у правовій системі в силу багатьох факторів. Вона є, насамперед, установчим актом, характеризується високим рівнем легітимності. Конституція регулює фундаментальні відносини у суспільстві: закріплює основи соціально-економічного ладу, відносини влади, права та свободи людини й громадянина. У силу цього факту норми Конституції набувають значення первинності в системі законодавства. М. І. Козюбра зазначає, що “верховенство Конституції полягає в її пріоритеті щодо інших законів і підзаконних актів, які мають прийматися на основі