Проблема реформування системи органів виконавчої влади.

Адміністративна реформа в Україні замислювалась насамперед як комплекс взаємопов’язаних заходів, спрямованих на підвищення ефективності державного управління, розвиток місцевого самоврядування, створення необхідних умов для задоволення інтересів, забезпечення прав і свобод людини і громадянина.

Неупереджений та всебічний аналіз стану справ у цій сфері дає підставу для висновку, що нині необхідні та найбільш важливі напрямки перебудови системи державного управління вже досить чітко окреслені і глибоко усвідомленні широким колом політиків, управлінців усіх ланок, учених, фахівців. Зрозуміло, що масштабність і складність здійснюваних заходів, а також тих, які необхідно здійснити у подальшому, є набагато більшими, ніж передбачалось спочатку, під час розроблення концепцій, планів і програм.

Сьогодні багато політиків, учених та, особливо, публіцистів досить критично оцінюють стан і темпи проведення адміністративної реформи в Україні. Негативна критика є виправданою, бо попри зрушення, які мали місце внаслідок реформування, гостро стоять чимало проблем, які були породжені недосконалістю, нечіткістю, неузгодженістю, як основної правової бази реформи з чинним законодавством, так і заходів, які здійснювались на втілення реформи.

З моменту проголошення адміністративної реформи в Україні затверджено чимало нормативних документів, відбулись зміни в організації роботи уряду, центральних органів виконавчої влади, державної служби. Проте це не дало очікуваних результатів.

Очевидно головною проблемою реформи, що відбулася лише згори, була відірваність від громадських інституцій, широкого загалу. Багато хто вирішив, що вона, ніби-то, призначена лише для влади та бюрократії, хоча декларувалося зовсім інше – покращення управління для надання якісних послуг громадянину, який має перетворитися з об’єкта, „гвинтика”, в реального суб’єкта управління.

Навіть головні документи призначені адміністративній реформі, численні укази Президента України не набули широкої гласності, починаючи з концепції адміністративної реформи, яка так і не була офіційно опублікована. В результаті реформа на загал сприймається зі знаком мінус. Причиною цьому є брак прозорості, неналежної інформаційної підтримки щодо законодавчих змін.

Наступна вада стосується послідовності і програмування накреслених перетворень в адміністративній сфері. З урахуванням зарубіжного, зокрема європейського, досвіду, звичайного здорового глузду, трансформація адміністративної системи має відбуватися послідовно, в контексті здійснення економічної, політичної, соціальної реформ.

Не вдалося також накреслити і впровадити чіткий план проведення реформи. У вищезгаданій концепції адміністративної реформи йшлося про потреби розробити програми здійснення реформи під час її підготовчого етапу. Але програмні заходи замислились у проектному вигляді численних стратегій проведення адміністративної реформи, остання з яких датується жовтнем 2001 року. А це є суттєвим недоліком ,який прирікає здійснювані заходи на невдачі, так як породжує їх безсистемність, відсутність взаємо узгодженості і послідовності здійснення реформи.

Чимало вчених визначають однією з найголовніших проблем адміністративної реформи – це фінансове забезпечення. Так, М.Пухминський вважає, що „чимало структурних, системних перетворень не досягають мети, тому, що проводяться, як правило, на громадських засадах. Чи можна було розраховувати на позитивні зміни, якщо на супроводження адміністративної реформи до цього часу не передбачалося жодної копійки з коштів державного бюджету?”

Професор Авер’янов В.Б. стверджує, що невдачі і деяка безрезультатність реформи обумовлені, „окрім багатьох суб’єктивних причин, і очевидними об’єктивними чинниками. Найважливіші з них – недостатнє фінансово-економічне забезпечення трансформаційних процесів і насамперед мляві і нечітко визначені заходи самої реформи, відсутність належної стратегії її здійснення”. Помилковим є поширення уявлення про те, що адміністративна реформа має бути без витратною і навіть сприяти економії державних коштів, оскільки вона не зводиться тільки до скорочення управлінського апарату і відповідної економії коштів. Навпаки, здійснення реформи, в її повному обсязі, - справа досить дорога і неможлива без значних фінансових витрат, а також і належних організаційно-правових заходів.

Отже, треба виваженіше ставитись до того, що відбувається в площині адміністративної реформи, розуміючи, що доки в державі не вистачатиме необхідних коштів, доти стримуватимуться і темпи, і глибина заходів реформування, а відтак і ставлення громадськості до неї.

Інституційні компоненти супроводження реформи також були очевидно недосконалими. Діяльність громадської комісії носила здебільшого громадський характер, апарат комісії забезпечував лише її роботу, інститут Уповноваженого з проведення адміністративної реформи так і не був реалізований. Точилися тривалі дискусії щодо потреби створення центрального органу виконавчої влади із спеціальним статусом, який би був наділений владними повноваженнями і здійснював координацію проведення адміністративної реформи. Проте і це питання не було вирішено. Чимало вчених схиляються до домки про доцільність створення такого органу або іншого інституту.

З реформою політичної системи країни, перерозподілом функцій і повноважень між Президентом України, парламентом, урядом, внесенням змін до Конституції настає новий етап і для проведення адміністративної реформи. Тут особливу увагу слід приділити здійсненню системних, інноваційних змін в управлінні, а Європейський вибір України підказує необхідність модернізації ідеології і філософії адміністративної реформи.

Політична реформа спрямована насамперед на краще збалансування владних повноважень Президента України, законодавчої та виконавчої гілок влади, запровадження ефективних важелів стримування на противаг у відносинах між ними. Це є подальший розвиток парламентаризму, формування Уряду парламентською більшістю. В цьому процесі мають брати активну участь працівники законодавчої та виконавчої гілок влади, Президент України, науковці, представники громадськості, з метою узгодження оптимального варіанта політичної реформи, прогнозування наслідків її проведення.

Ця проблема заслуговує на увагу, оскільки внесення змін до Конституції спонукатиме науковців-адміністративістів, членів державної комісії з проведення адміністративної реформи, політиків переосмислити деякі положення концепції адміністративної реформи, а звідси і розробити нову стратегію її здійснення. Вона має передбачити посилення наукової обґрунтованості відповідних заходів, більш активне стимулювання регіонального розвитку, спрощення, стандартизацію процедури прийняття управлінських рішень,