Тут закономірним є висновок, що політичне реформування суспільства розширить можливості для проведення адміністративної реформи, спрямувавши їх у більш системне русло.

Повертаючись до Концепції адміністративної реформи, слід звернути увагу на те, що реформування системи державного управління, яке нею передбачене, стосується здебільшого „верхніх ешелонів” влади. Таку думку висловлюють доц. М.Пухминський, проф. В.Б.Авер’янов. Частково це можна пояснити традиційним „адміністративістським” підходом до всіх владних інституцій, які в радянські часи вважалися суто державними. А це є суттєвим недоліком, адже як можна наблизити максимально владу до народу, якщо концепція реорганізаційних заходів відбулася в центрі. Доцільно в комплексі з реформуванням центру проводити відповідні заходи і в регіонах ,при чому з врахуванням необхідності реформування і муніципальної системи.

Регіональні і муніципальні аспекти концепції не конкретизувалися, а муніципальна реформа вважалася окремою складовою, продовженням адміністративної реформи. Доцільніше було б із самого початку вирішити питання поєднання процесу адміністративної реформи і реформи адміністративно-територіального устрою. Як бачимо для реорганізації системи органів виконавчої влади важливим є і реорганізація адміністративно-територіального устрою та місцевого самоврядування, оскільки це впливає на структуру, визначення ланок органів виконавчої влади, а також їх взаємодії з місцевим самоврядуванням.

Наступною проблемою є те, що чимало законопроектів, які мають сьогодні вкрай важливе значення і стосуються правового статусу центральних органів виконавчої влади так і залишились проектами.

Не знайшли свого законодавчого закріплення і гарантії забезпечення прав і свобод людини і громадянина у відносинах з органами виконавчої влади. Проект Адміністративно-процесуального кодексу, який повинен регулювати судовий адміністративно-правовий порядок поновлення порушених прав і свобод людини і громадянина в системі виконавчої влади, розроблено фахівцями адміністративного права, але він прийнятий Верховною Радою України лише в другому читанні. Зволікається і створення адміністративних судів України. На виконання Закону України „Про судоустрій України” Верховна Рада України призначила тільки дев’ять судів Вищого адміністративного суду, у всьому іншому організація системи адміністративної юстиції залишається не розбудованою.

Як відзначають І.Голосніченко та М.Стахурський, а з цим не можна не погодитись, проблемою є також і те, що „досі так і не прийнято Адміністративно-процедурний кодекс України який би регулював відносини адміністративно-правового захисту прав і свобод людини і громадянина в самій системі виконавчої влади. Ці відносини нині регулюються Законом України „Про звернення громадян”. Однак викладення норм цього закону вже не відповідає вимогам сучасності, залишаючись одним із ??? правовідносин ще радянської системи державного та суспільного будівництва. Норми даного закону визначають порядок оскарження рішень органів виконавчої влади до органів вищих за рівнем компетенції і такий же порядок оскарження рішень об’єднань громадян або адміністрації підприємств, установ та організацій”. Тепер підприємства, установи та організації можуть функціонувати на основі різних форм власності і їх адміністрація, як правило, - це не орган державного управління, тому поширювати у рівній мірі загальний порядок оскарження на рішення, дії чи бездіяльності адміністрації цих структур і такі самі діяння органів виконавчої влади, беручи до уваги їх різний правовий статус, є не тільки не доцільним, але й недопустимим.

Наступною проблемою, що заслуговує на увагу і є на нашу думку актуальною сьогодні є впровадження новітніх інформаційних технологій у сфері державного управління. Концепція адміністративної реформи в цьому плані передбачає вирішення ряду основних завдань, зокрема такого, як створення інформаційної системи державного управління визначення потреби органів державної влади в нових інформаційних технологіях та базах даних, здійснення державного керівництва впровадження нових інформаційних технологій у сфері державного управління, забезпечення безперервного документообігу та ін. Слід визначити, що завдання Концепції в галузі інформаційного забезпечення після виходу Указу Президента України від 22 липня 1998р. №810/98 „Про заходи щодо впровадження концепції адміністративної реформи в Україні” так і залишились по великому рахунку завданнями ,які позбавлені уваги з боку представників науки і органів державної влади. Як наслідок – на сьогоднішній день, як зазначає В.Наумов, в Україні не має адекватного механізму здійснення адміністративної реформи, що включає в себе організаційні, правові, технічні складові, який здатен забезпечити реформування системи державного управління в Україні та створити умови для побудови демократичної держави, утвердження прав людини і громадянина”.

Важливо зазначити, що ще у 1998р. в Україні була прийнята Національна програма інформатизації, в рамках якої вирішено питання створення та впровадження електронної інформаційної системи „електронний уряд”. Це чергова спроба держави поставити собі на службу інформаційні технології мала своє метою розробити єдиний урядовий веб-портал, інтегрувати в нього веб-сайти органів виконавчої влади, розробити та впровадити систему захисту інформації, створити систему правового забезпечення, функціонування „електронного уряду”, створити в кожному органі виконавчої влади структурний підрозділ, який відповідав би за роботу веб-сайтів. Законодавчою базою цих нововведень, як стверджують розробники системи, повинні були стати законопроекти „Про електронний документ”, „Про електронний цифровий підпис”, „Про моніторинг”, „Про телекомунікації” та ін. Все це, на думку авторів, дозволить створити систему контролю за забезпеченням відкритості в діяльності органів влади. Метою таких перетворень є забезпечення інформацією будь-якого користувача, який відкривши сайт „рідного” органу влади повинен знайти на ньому не тільки години прийому голови адміністрації, але також масу статистичної інформації, порядок реєстрації та ліцензування окремих видів діяльності, зразки необхідних для цього документів, показники виплати зарплат, грошового забезпечення, пенсій та стипендій, показників підрахунків за енергоносії, про сплату місцевих податків та зборів податків та зборів,