Однією з важливих проблем адміністративної реформи, яка заслуговує особливої уваги, є реформування державної служби. Адже ефективність діяльності органів виконавчої влади залежить від професійного, морально-етичного рівня підготовки кадрів. А так як орган держави – це сукупність, колектив державних службовців наділених владно-розпорядчими повноваженнями на здійснення покладених на нього державних функцій, то доцільно було б звернути увагу на те, хто становить склад цього державного органу. А тому, поряд з формуванням організаційних структур є також кадрове забезпечення, добір і розстановка високопрофесійних, чесних, патріотично налаштованих працівників апарату державного управління. В цьому аспекті реформування є певні зрушення. Так у посланні Президента України Л.Кучми до Верховної Ради „України: поступ у XXI століття. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000-2004 роки” істотне оновлення української еліти, залучення до системи управління всіх рівнів людей нової генерації визначено одним з головних завдань. На вирішення цього завдання спрямовані Стратегія реформування системи державної служби в Україні, комплексна програма підготовки державних службовців, які розроблено з урахуванням основних положень адміністративної реформи в Україні і затверджено Указами Президента України відповідно у квітні та листопаді 2000 року.

Згідно з заходами з реалізації Стратегії реформування системи державної служби Кабінет Міністрів України затвердив нову редакцію Положення про атестацію державних службовців, за яким у 2001 році проведена атестація державних службовців всіх рівнів. Під час її проведення оцінювались результати роботи, ділові та професійні якості працівників при виконанні службових обов’язків, які визначені типовими професійно-кваліфікаційними характеристиками посад і відображені в посадових інструкціях. Атестація, безумовно, сприяла підвищенню відповідальності державних службовців, поліпшенню виконання ними службових обов’язків. Все це добре, але ключовою, на наш погляд проблемою державної служби на сьогоднішній день залишається корупція. На її вирішення знадобиться ще ще чимало часу і заходів. Оскільки аналіз стану справ залишає бажати кращого. Вирішенню цієї проблеми сприяли б вирішення питань щодо розробки Кодексу загальних правил поведінки державного службовця та щодо оплати праці державних службовців.

Кабінет Міністрів України була створена робоча група для розроблення проекту Кодексу загальних правил поведінки державного службовця. Проект цього нормативного акту було практично розроблено, більше того, він обговорювався експертами Ради Європи. У розвинутих країнах світу такий правовий акт приймається парламентом. Крім того, Кодексу загальних правил поведінки державного службовця повинен був би стати одним з правових актів, що становлять основу державної служби, а відповідно до п.12 ст. 92 Конституції України основи державної служби повинні регулюватися виключно законами України.

Натомість Координаційна рада з питань державної служби при Президентові України 18 вересня 2000р. схвалила Загальні правила поведінки державного службовця, і вони були затверджені наказом Голів держслужби України від 7 листопада 2000р. №58. Безумовно, що за відсутності в Україні будь-якого нормативно-правового акта, який регулював би етику та поведінку державного службовця, прийнятий даний нормативний акт відіграє певну регулятивну роль, але не на відповідному рівні. А це породжує необхідність продовження роботи над так званим „Кодексом честі” державного службовця і прийняття його Верховною Радою України, удосконалення чинного законодавства щодо державної служби взагалі, розроблення скоординованих заходів щодо підвищення ефективності державної служби, оптимізації використання управлінського персоналу, системи підготовки та перепідготовки кадрів, підвищення їх кваліфікації. Дані положення мають бути враховані в новій редакції Закону України „Про державну службу”.

З всього вище наведеного можна зробити наступні висновки:

Адміністративна реформа сьогодні просувається надто повільно, що зумовлено, в першу чергу, проблемами правового, організаційного, а головне фінансового та кадрового характеру, які потребують негайного вирішення.

Успішне проведення адміністративної реформи сьогодні прямо залежить від проведення політичної реформи.

Для подолання великої кількості суперечностей і неузгодженості заходів, які були проведені і які мають бути впроваджені в майбутньому, наступні кроки адміністративного реформування мають проводитись узгоджено з реформуванням місцевого самоврядування та адміністративно-територіального устрою. Адміністративна реформа має проводитись в комплексі з реформуванням економіки, соціальної сфери тощо.

Вище названі проблеми потребують серйозного наукового та законодавчого підходу інакше їх вирішення так і залишиться на тому рівні, на якому воно є сьогодні. А це має велике значення, оскільки всі перелічені проблеми фінансового, правового, кадрового, інформаційного характеру є загальними для всіх напрямків реформування, які намічені концепцією адміністративної реформи: в першу чергу для реформування виконавчої влади.

3.1. Реорганізація центральних органів державного управління в контексті адміністративної реформи.

Система органів виконавчої влади є найважливішим елементом механізму державного управління. Вона виступає провідним об’єктом трансформаційних перетворень в ході проведення в Україні адміністративної реформи. Оскільки мова йде про центральні органи влади, то слід наголосити, що реформаційні процеси в цій сфері породили чимало проблем, які мали в першу чергу своїм підґрунтям недоліки концептуально-правової основи таких заходів.

Найбільшою проблемою є те, що ще й досі не прийнято Закон України „Про Кабінет Міністрів України” через накладення вето Президента України вже восьмий раз. Це є суттєвий недолік, оскільки, як можна втілити положення Концепції Адміністративної реформи щодо набуття Урядом статусу найвищого органу виконавчої влади, без його нормативного закріплення. Також відсутній закон, який би регламентував правове становище центральних органів виконавчої влади. Без прийняття відповідних законів, які нададуть системності та легітимності процесу проведення адміністративної реформи, а також стабільності функціонування системи публічного управління успіху в цьому питанні досягти неможливо.

Над законом