Загальний же контроль є прерогативою президентського та парламентського контролю.

Отже, можна зробити висновок, що реформування органів виконавчої влади центрального рівня потребує комплексного, системного, науково-правового підходу, а також матеріального та кадрового забезпечення проведення заходів. Даний процес супроводжується рядом проблем, не вирішення яких призведе не тільки до гальмування темпів проведення реформи, але і до породження інших проблем, вирішити які буде набагато важче. Тобто, необхідна чітка і узгоджена стратегія заходів, яка б окреслила не лише характер заходів, а й періоди їх проведення.

3.2 Формування регіональних органів виконавчої влади.

Важливою складовою адміністративної реформи в України є реформування не лише „центру” системи виконавчої влади, а й регіональних органів, які здійснюють управління у відповідних адміністративно-територіальних одиницях.

Дане питання має важливе значення, оскільки, реформування регіональних органів виконавчої влади дасть можливість належної децентралізації державної влади в Україні. При цьому необхідно використовувати засади місцевого самоврядування як реальної протидії бюрократизації державної влади.

Важливим є питання вироблення єдиної концепції регіональної політики в Україні. Регіоналізм як політичний рух за компромісне поєднання позитивних сторін унітарного та федеративного державного устрою є сьогодні актуальним. Він проявляється в зростанні ролі регіонів, економічній регіоналізації.

Важливим недоліком адміністративної реформи є те, що вона загальмувала на центральному рівні. Концепція адміністративної реформи передусім звертає увагу на реформування системи державного управління переважно центрального рівня.

До позитиву можна віднести прийняття Закону України „Про місцеві державні адміністрації” 9 квітня 1999 року. Проте даний закон не вирішив багатьох питань функціонування органів виконавчої влади в регіонах та їх взаємодії з місцевим самоврядуванням.

З одного боку – необхідно визнати автономний статус місцевого самоврядування, його виконавчих структур, а з іншого – підкреслити цілісність публічного управління. Щодо цього під адміністративною реформою слід розуміти перетворення в системі не державного, а публічного управління загалом, в інтересах громадян, з метою вдосконалення взаємин органів управління всіх рівнів з громадянами, їх об’єднаннями, надання їм якісних управлінських послуг.

При цьому залишаються особливості здійснення адміністративної реформи в системі органів виконавчої влади і місцевого самоврядування. Такий підхід дозволяє перенести проведення адміністративної реформи на рівень місцевого самоврядування, активно використати потенціал територіальних громад щодо підтримки реформацій.

Отже, процес реформи перестане бути одностороннім (з гори до низу) і отримає зворотній зв’язок. А це в свою чергу потребує більш чіткого правового забезпечення адміністративної реформи. Це стосується і розмежування повноважень між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, а також повноважень між різними рівнями місцевого самоврядування. Нині, як відомо, нова редакція Закону України „Про місцеве самоврядування”, будуть внесені зміни і до Закону України „Про місцеві державні адміністрації”, Вступ в законну силу цих норм вирішить значне коло питань у цій сфері.

Одним з найважливіших питань реорганізації органів державної влади є їх взаємодія з органами місцевого самоврядування в контексті посилення регіональної політики, а саме децентралізації державної вдали.

Сьогодні спостерігається з одного боку, інтенсивне наростання впливу, ролі і значення регіональних та місцевих приватних інтересів і відповідних регіональних та місцевих еліт, а з іншого – все більше виявляються регіональні та місцеві публічні інтереси, зростає значення регіональних представницьких органів. Найбільший вплив сьогодні в Україні мають політико економічні та фінансові ресурси України. Їх поява пов’язана не стільки з суб’єктивними причинами, скільки з об’єктивними чинниками, насамперед економічними. Мається на увазі спеціалізацію тих чи інших регіонів з випуску експортної спроможної продукції, їх прив’язання до зовнішніх ринків, які є основним джерелом валютних надходжень, тощо.

Великою мірою невирішеними залишаються питання розмежування сфери відповідальності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що породжує безвідповідальність та бездіяльність обох.

Важливим для розв’язання територіальних проблем є прийняття Законів України „Про право комунальної власності”, „Про фінанси місцевого самоврядування”, „Про місцеві податки і збори”, „Про розмежування функцій, повноважень та сфер відповідальності між центральними і місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування”, „Про програму державної підтримки і розвитку місцевого самоврядування”.

Серйозної активізації потребує й діяльність консультативно-дорадчих органів, які представляють інтереси місцевої влади в Україні при Кабінеті Міністрав України та Президентові України.

Відсутність наукових розробок щодо питань протиріч у системі регіонального управління, механізмів їх розв’язання та запобігання призводить до появи різних деструктивних факторів, які гальмують процес реформування державної виконавчої гілки влади, підривають процес стабільного розвитку та зміцнення регіонів тощо. Наукове осмислення цих процесів необхідне, насамперед, для оптимізації регіонального управління, а також створення нових відносин між державою та регіонами.

На думку Н.Федчун тут ”необхідно, з одного боку, суттєво посилити місцеві органи виконавчої влади, які покликані обстоювати державні інтереси на місцях, з іншого – органів місцевого самоврядування, які репрезентують і лобіюють місцеві та регіональні інтереси”.

Для відокремлення сфер відповідальності місцевих органів виконавчої влади від сфер відповідальності органів місцевого самоврядування слід змінити статус місцевих державних адміністрацій. Вони мають представляти на місцях одночасно Президента України, уряд, а також усі центральні органи виконавчої влади, територіальні підрозділи яких