мають увійти до складу місцевих державних адміністрацій. Одночасно, на думку Н.Федчун, „місцеві державні адміністрації мають бути звільнені від невластивих їм функцій представництва та реалізації місцевих та регіональних інтересів. Це дозволить значно посилити вплив держави на місцях щодо захисту загальнодержавних інтересів”. Сьогодні ці органи мають фактично подвійний статус: з юного боку – виражають державні інтереси, а з іншого – активно захищають і лобіюють місцеві, регіональні інтереси. Нерідко на практиці останні беруть гору над загальнодержавними інтересами, покладає край зростанню інтересів державних службовців які працюють в цих органах, з бізнес інтересами регіональних еліт.
Є чимало прихильників створення на рівні областей та районів на доповнення до існуючих місцевих державних адміністрацій виконавчих органів відповідно обласних та районних рад. Компетенція цих органів обмежовуватиметься лише спільними функціями та завданнями територіальних громад. Перелік таких функцій та завдань має бути законодавчо визначений. Голови цих органів мають обиратися з числа депутатів відповідних рад на сесії рад.
Багатьма дослідниками висловлюється думка про обмеження повноважень державних адміністрацій до, переважно, функцій контролю за діяльністю органів місцевого самоврядування. Виникає питання – чи сприятиме це ефективному задоволенню потреб громадян, належному захисту їх прав та свобод, повному представництву Уряду в областях та районах? Чи спроможні ради, за нинішнього стану місцевого самоврядування, на належному рівні вирішувати загальнонаціональні питання?
Постановка такого роду питань свідчить про те і застерігає, що реформування регіональних органів виконавчої влади має бути зваженим і обґрунтованим, а автори трансформаційних пропозицій – усвідомлювати свою відповідальність за наслідки їх реалізації.
Тому регіональна політика має бути дійсно державною і не залежати від швидкоплинної політичної кон’єктури чи особистих амбіцій чи уподобань місцевих керівників або їх представників у центрі.
Важливими елементами регіональної політики, як вважає О.???, має стати „розв’язання насамперед комплексу економічних проблем:
реструктуризація економіки, аграрного та промислового виробництва;
налагодження системи міжрегіональних економічних зв’язків, зв’язків регіонів і центру;
створення стабільного ринку праці;
вдосконалення між бюджетних відносин;
реформування податкової системи;
врегулювання земельних відносин;
розв’язання проблем екології, тощо”.
Дані заходи дозволяють створити економічно і фінансово самодостатню територіальну громаду, яка буде здатною ефективно здійснювати місцеве самоврядування.
Адміністративна реформа в Україні покликана радикально змінити систему державного управління відповідно до сучасних потреб демократизації суспільства. Втручання держави в управління на регіональному рівні має здійснюватися лише у випадках, коли це вкрай необхідно. Прискорення адміністративної реформи неможливе без ефективної регіональної політики, яка, в свою чергу, має бути зорієнтована на забезпечення повнішого залучення в господарський обіг і краще використання ресурсного потенціалу регіонів.
Національна стратегія розвитку регіонів, на думку багатьох дослідників має базуватися на:
1) збалансованій політиці централізації та децентралізації влади4
2) підвищенні спроможності територіальних громад та населення регіонів самостійно і відповідально вирішувати питання свого соціально-економічного розвитку, тим самим впливати на формування та здійснення державної регіональної політики.
Отже, для подальшого уважного і глибокого вивчення проблем у процесі взаємодії місцевої виконавчої влади і місцевого самоврядування слід звернути увагу на актуальних питаннях:
розмежування сфер органів виконавчої влади та місцевого самоврядування у надаванні управлінських та соціальних послуг;
зміцнення власної доходної бази місцевого самоврядування та вироблення механізмів формування місцевих бюджетів, реформування між бюджетних відносин;
управління комунальною власністю;
особливості державного контролю за діяльністю органів і посадових осіб місцевого самоврядування;
принципи та методи реалізації державної кадрової політики на регіональному рівні.
Конструктивному вирішенню багатьох питань стосовно реорганізації виконавчої влади на місцях та здійснення державної регіональної політики сприятиме удосконалення адміністративно-територіального устрою. На сьогодні планується прийняття Закону України „Про адміністративно-територіальний устрій”.
Як вважає М.Пухминський, обов’язковою умовою вдосконалення управління на регіональному рівні є „проведення реформи адміністративно-територіального устрою як складової адміністративної реформи”.
Впорядкування адміністративно-територіального устрою спрямоване на створення цілісної системи державного управління, становлення повноцінного місцевого самоврядування, передусім на рівні самодостатньої територіальної громади, налагодження між секторної співпраці, кооперації владних структур, громадських організацій і бізнесових кіл. А це зайвий раз доводить, що адміністративна реформа системи органів виконавчої влади, від вищого до місцевих, повинна здійснюватися у комплексі із заходами по реформуванню державної служби, адміністративно-територіального устрою, місцевого самоврядування. Саме такий системний підхід дасть можливість досягнути таких довгоочікуваних позитивних результатів.
Отже, всебічний аналіз проблем адміністративної реформи виконавчої гілки влади дає змогу зробити ряд істотних висновків.
По-перше, якщо на початковому етапі адміністративна реформа розумілась головним чином як комплекс модернізуючи заходів з обмеженою кількістю цілей і напрямків реалізації, то з часом стало зрозуміло те, що вона має мати системний характер.
По-друге, нагального вирішення потребують всі ті проблеми ,які є загальними для всієї організації проведення заходів по реформуванню системи органів виконавчої влади. А саме, проблеми організаційного, фінансового, інформаційного, наукового, координаційного характеру.
ПО-третє, слід провести необхідну правотворчість для утвердження статусу Кабінету Міністрів України як вищого органу виконавчої влади і забезпечення належної субординації системи органів виконавчої влади; затвердження провідної ролі міністерств по реалізації державної політики у відповідних секторах; визначення статусу і уточнення оптимальної кількості центральних органів виконавчої влади та центральних органів виконавчої влади із спеціальним статусом.
По-четверте, необхідно на належному рівні провести заходи, щодо реорганізації на нових засадах органів виконавчої влади на місцях, для забезпечення належного представництва і захисту державних інтересів у регіонах.
По-п’яте, всі заходи, що стосуються принципової зміни ідеології функціонування виконавчої влади, а також структурні зміни системи її органів необхідно проводити перш за все з врахуванням майбутніх конституційно-політичних змін, а також в комплексі з реформуванням державної служби, місцевого самоврядування, адміністративно-територіального устрою, судочинства (в даній сфері), зрештою, економіки та соціальної сфери.
Врахування всіх вищезгаданих аспектів дасть можливість виробити якісно нову стратегію здійснення адміністративної