Але із встановленням в Європі абсолютних монархій та централізацією державної влади, процеси муніципалізації в деяких країнах були перервані. Проте, початки місцевого самоврядування міцніюча королівська влада була змушена поважати і не наважувалася скасовувати повністю, хоча й прагнула до обмеження їх прав.

Дальший поступ цих ідей в зарубіжних державах відбувався під тиском феодалізму і то лише теоретично. Повноцінно розуміння місцевого самоврядування змогло втілитись на практиці лише в період буржуазних революцій. Процес становлення муніципального управління був пов’язаний з переходом від феодальної організації держави до сучасного індустріального суспільства, в якому організація влади грунтується на засадах децентралізації. Тобто, наприкінці XVIII на початку XIX століть в період Великої французької революції. Тоді, вперше, окремим законом було зафіксовано права місцевого самоврядування – це сталось 14 грудня 1789 року в Франції.

Тоді оплотом буржуазії, що зароджувалася були міста, що вимагали самостійності в управлінні місцевими справами, свободи общинного управління від нагляду та втручання з боку центральної влади. Тоді виникли ідеї, які сформулювалися під впливом тлумачення поняття „самоврядування” в Франції та Англії у XVIII столітті та їх спроби втілення в життя. У 50-х роках Німеччиною і у 60-х роках XIX століття Росією це поняття було запозичене, бо до 1850-их років Німеччина знала тільки місцеве і територіальне упарвління. І тут місцеве самоврядування було пов’язане з ім’ям барона фон Штайна та проведеною ним місцевою реформою, початок якій було покладено у 1808 році.

Надалі територіальне управління розвивалося в контексті індустріалізації, капіталізації суспільства. З середини XIX століття самостійні управління на місцях позбавлені втручання і нагляду з боку держави почали називатися „місцевим самоврядуванням”, що відображало у визначенні реалії того часу. Хоча, воно навіть у часи феодалізму будувалось на демократичних засадах, як і перші народні правління, що реалізовувались народом безпосередньо через збори місцевого населення, діяло у містах –державах, містах з вольностями та зберігається ще й досі у невеличких містечках Нової Англії у США.

З плином часу, розвитком міст, збільшенням чисельності місцевого населення і заміною форми прямої демократії виборами місцевих посадових осіб, які наділялися правами приймати необхідні для громади рішення, організовувати міське господарство самоврядування набуло сучасних форм. Відбулось багато змін в його історичному поступі. Сучасні демократичні держави розвивалися, надалі, кожна за своєю моделлю, яка визначалась географічними, національними та політичними особливостями. А також часом децентралізації і збалансуванням влади в країні через рефори, як ранні, так і відносно пізні, але ефективні (так реформація місцевого самоврядування в Франції і Великій Британії відбувалася протягом 1980-х років) [7, с.8-13].

Історичний розвиток місцевого самоврядування породив безліч моделей муніципального управління, що характеризуються належністю до специфічного процесу свого становлення громади на різних континентах. Чим швидше розвивалося суспільство, тим більше моделей виникало.

1.2. Світові моделі місцевого самоврядування

За нетривалий, з історичного погляду, час свого функціонування місцеве самоврядування поширилось на різні країни, де набуло певних особливих рис і форм. Історичні, національні, демографічні, етнокультурні особливості розвитку спричинили існування великого розмаїття існуючих форм і моделей місцевого самоврядування. Під впливом багатьох чинників виникли досить відмінні самоврядні принципи співіснування систем місцевого самоврядування з державною владою.

Неоднорідність і різноманітність моделей в різних країнах визначились через сутність і форми практичної реалізації прав громад. Особливо через спецефічний адміністративно-територіальний устрій відповідних держав і різне розуміння територіальних утворень певних рівнів. Варто виділити історично сформовані адміністративні одиниці, що представляють собою, по суті, місця компактного проживання населення та „штучні” – створені з державних чи соціально-політичних міркувань. Саме в „штучних” одиницях ми стикаємося з елементами муніципального правління в різних формах його прояву.

Сьогодні в стабільних, у політичному та соціально-економічному плані, державах склалася своя власна модель місцевого самоврядування, де відбувається сполучення пріоритетності державних інтересів поряд з місцевими, яка залежить від організаційної гнучкості і прояву активності населення. Але в більшості країн шлях проходження розаитку був схожим, їхні цілі, завдання, інтереси мали певну спільність. Тобто моделі маючи безліч подібних рис не позбавляються визначеної індивідуальності.

Місцеве самоврядування є укоріненим і суттєвим елементом демократичних систем управління. У Західній Європі упрдовж останніх двохсот років відбулось конституційне закріплення цього права. Різний підхід до тлумачення питання створило нові способи організації муніципалітетів.

З них виділяють такі моделі: англо-саксонська, континентальна, радянська і змішана, що грунтуються на особливостях взаємодії органів місцевого самоврядування з місцевими і центральними органами виконавчоі влади.

Англо-саксонська модель (дуальна) характеризується автономністю органів місцевого самоврядування у межах наданих їм повноважень, відсутністю підпорядкованості органів нижчого рівня органам вищого рівня та органам державної влади, відсутністю на місцях представників центральних властей, виборністю мерів та деяких інших посадових осіб, непрямим державним контролем і розмаїттям форм у різних країнах. Вона являється найстарішою моделлю, але за сучасних умов великого поширення ненабула. Тут на субнаціональному рівні управління функціонують органи місцевого самоврядування, а місцеві органи виконавчої влади загальної компетенції не створюються. Характерна глибша автономія місцевих органів, відсутність вираженого підпорядкування центру (США, Велика Британія, Канада, Австралія, Росія, Нова Зеландія).

Континентальна модель (європейська, французька) має розвинену систему адміністративного контролю