- четверта – створення відповідних до Конституції виконавчих комітетів на рівні сіл, селищ, міст та функціонування місцевих адміністрацій на рівні району, області, міст Києва і Севастополя.

Місцеве самоврядування в Україні було закріплено на конституційному рівні 28 червня 1996 року, де в загальних рисах завершується пошук базових принципів його організації. Основні засади закріплені в XI розділі Конституції (статті 140-146). Так, місцеве самоврядування визначається, як право територіальної громади (жителів села, селища, міста чи добровільного об’єднання жителів кількох сіл в сільську громаду) на самостійне вирішення питань місцевого значення. Воно здійснюється в порядку встановленим законом, як безпосередньо, так і через органи самоврядування: місцеві ради і їх виконавчі органи. Органи, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ і міст є районні і обласні ради. В Києві і Севастополі є певні особливості здійснення місцевого самоврядування визначених законом, як і те, що управління районами в містах належить до компетенції міських рад. Місцеві ради, також, можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні, інші органи самореалізації населення і наділяють їх частинами власної компетенції, фінансів і майна. А детальніше засади самоврядування мали закріплюватись в законах [3, с.7-8 ].

Тому, 12 червня 1997 року набув чинності Закон „Про місцеве самоврядування в Україні”, що закріпило організаційний бік розвитку. В ньому визначено поняття місцевого самоврядування, його систему, принципи, завдання і докладно регламентує різні аспекти його організаційно-правової основи. Визначено і повноваження місцевих рад, їх виконавчих комітетів, голів сіл, селищ, міст – закріплено безпосередню правову основу його функціонування. У законі передбачено право громадян на участь у самоврядуванні за належністю до відповідних територіальних громад, будь-які обмеження через расу, колір шкіри, стать, політичних і релігійних переконань, етнічного та соціального походження, майнового стану, терміну проживання на відповідній території, за мовою забороняються. Передбачено, що принцип місцевого самоврядування в Україні є народовладдя, законність, гласність, колегіальність, виборність, поєднання місцевих і державних інтересів, правова, організаційна, матеріально-фінансова самостійність (в межах повноважень), підзвітність і відповідальність перед територіальними громадами їх органів і посадових осіб, його державна підтримка, гарантії та судовий захист прав [2, с.7-8].

Розвиток місцевого самоврядування також опирається на такі закони: „Про вибори депутатів місцевих рад і сільських, селищних, міських голів” (1998 р.), „Про столицю України – місто-герой Київ ” (1999 р.), „Про органи самоорганізації населення” (2001 р.), які закріпили систему його законного забезпечення.

Після цього визначилось, що наша модель найближча за суттю до французької, хоча і передбачає менше рівнів місцевого самоврядування. Розрізняють два рівні:

базовий (села, селища, міста) – на якому державних адміністрацій немає, але функціонують виконавчі органи місцевих рад та сільські, селищні, міські голови;

асоційований (райони, області, міста Київ і Севастополь ), де функціонують місцеві державні адміністрації, які перебрали на себе велику кількість повноважень виконавчих органів місцевого самоврядування.

Підпорядкованості органів самоврядування нижчого рівня вищим не існує. Немає і піднорядкованості органам державної влади, сфера контролю яких за діяльністю муніципалітету помітно звужена.

Українська модель враховує досвід і постсоціалістичних країн (Росія, Польща), адже реформування цього інституту в нашій державі вдбувалося паралельно з ними. Як і в них, найбільше проблем виникає з фінансовим, матеріальним забезпеченням, відставанням реформ бюджетної системи і комунальної власності, податків, нечіткістю делегування повноважень на місцевому рівні [12, с.40-42].

Проте, функціонування місцевого самоврядування має великий правовий фундамент, що використовується в розбудові системи його органів, їх повноважень, необхідних для розвитку демократичної, цивилізованої держави і суспільства.

2.2. Система органів і посадових осіб місцевого самоврядування

Система місцевого самоврядування є важливим складником територіальної організації влади демократичної країни, що пов’язана з адміністративним поділом. Так, в Україні існує три ланки поділу на територіальному рівні: область, сільський і міський район; та п’ять ланок на муніципальному рівні – село (тяжіє до територіального рівня), селище (тяжіє до муніципального рівня), місто районного, місто обласного, місто державного значення. Окреме місце займає Автономна Республіка Крим.

Законодавство закріплює таку систему місцевого самоврядування:

– територіальна громада;

– сільська, селищна, міська рада;

сільський, селищний, міський голова;

виконавчі органи сільської, селищної, міської рад;

районні і обласні ради;

органи самоорганізації населення;

У містах з районним поділом за рішення громад утворюються районні у місті ради, які утворюють свої виконавчі органи і обирають голов ради, що є і головою її виконавчого комітету [2, с.7].

Отже, первинним і провідним суб’єктом системи є територіальні громади – жителі, об’єднані постійним проживанням в межах села, селища, міста, що є самостійними територіальними одиницями, або добровільне об’єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр. Вони об’єднані соціальною взаємодією, загальним зв’язком і площею – територіальною основою – селом, селищем, містом. До неї можуть належати не лише громадяни України, а й іноземці, апатриди, що постійно живуть у межах території одиниці та користуються конституційними правами і свободами, виконують обов’язки, крім неналежним їм.

Територіальна громада – основний носій функцій і повноважень місцевого самоврядування, наділена правом формувати відповідні органи, проводити місцеві референдуми, управляти місцевим бюджетом і комунальною власністю.

Представницькі органи місцевого самоврядування – виборні органи (ради), які складаються з депутатів і наділяються правом представляти інтереси територіальної громади та приймати від її імені рішення. Поділяються на два рівні, що не підлягають підпорядкуванню органів першого рівня другому:

перший – сільські, селищні, міські ради – місцеві ради;

другий – районні, обласні ради.

Місцеві ради – це виборні органи, що складаються з депутатів обраних безпосередньо територіальною громадою. Вони єдині її представницькі органи і ім