Делеговані повноваження – надані законом окремі повноваження органів виконавчої влади органам місцевого самоврядування, реалізація яких, пов’язана з виконанням функцій виконавчої влади на місцях і в виконанні яких виконавчі комітети є підконтрольними та підзвітними цим органам влади. Це функції, можливості, що їх набуває суб’єкт (органи чи посадова особа) шляхом передачі йому для виконання від іншого суб’єкта, за власним рішенням останнього або за законом. Конституція закріплює делагування повноважень органам місцевого самоврядування (сільським, селищним, міським радам, їх виконавчим органам, обласним та районним радам). Вони надаються, як радам, так і їх виконавчим комітетам.

Проте, Закон „Про місцеве самоврядування” говорить, що делеговані повноваження надаються лише виконавчим органам місцевих рад, що зумовлює правові колізії на практиці. Він же, містить інформацію про повноваження місцевих рад, їх виконавчих органів, місцевих голів та районних і обласних рад, що закріплено в другому розділі Закону (1-4 глави, статтях 25-44) [2, с.17-55].

Конституція України говорить, що органам місцевого самоврядування надаються повноваження виконавчої влади, за умови фінансового та матеріального забезпечення державою, їх здійснення у повному обсязі, за рахунок коштів державного бюджету, податкових зборів чи передачі їм об’єктів державної власності. Такі органи підконтрольні, відповідним органам виконавчої влади. Разом з цим делегується і відповідальність. Це потрібно для гарантування реалізації делегованих повноважень на належному рівні, не завдавало шкоди здійсненню власних повноважень.

Розділ III. Акти органів місцевого самоврядування

Акти, що їх приймають органи та посадові особи місцевого самоврядування чітко врегульовані законодавством України. За їх допомогою відбувається організація діяльності відповідних територіальних громад. Акти видані органами місцевого самоврядування поширюються на всю підпорядковану їм територію. Вони мають прийматися в межах повноважень органу, визначених законом.

Відомо, що ради в межах своїх повноважень приймають нормативні та інші акти в формі рішень. Вони є обов’язковими до виконання на відповідній території [1, с.52].

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні більшістю депутатів від загального складу ради, після обговорення змісту. Воно приймається відкритим (можливо поіменним) або таємним голосуванням. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається відповідний голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради і його голос враховується.

Відомо, що рішення сільської, селищної і міської ради у п’ятиденний строк з моменту прийняття може бути зупинене сільським, селищним, міським головою та внесено на повторний розгляд відповідної ради з обгрунтуванням зауважень. Тоді рада у двотижневий термін зобов’язана повторно розглянути рішення. Якщо ж вона відхилила зауваження голови і підтвердила попереднє рішення двома третинами голосів депутатів від загального складу, то воно набирає чинності.

Рішення ради нормативно-правового характеру набирають чинності з дня її офіційного оприлюднення, якщо радою не встановлено більш пізній строк введення акту в дію [7, с.142].

Також рішення приймають в межах своїх повноважень виконавчі комітети сільських, селищних, міських, районних у містах рад. Вони приймаються на засіданнях комітету більшістю голосів від загального його складу і підписуються відповідним головою. Але якщо голова не згідний з актом виконавчого комітету він може зупинити дію рішення своїм розпорядженням та внести це питання на розгляд ради. І вона може скасувати рішення виконавчого комітету.

Посадові особи місцевого самоврядування видають розпорядження – акт, що одноособово видає голова ради чи виконавчого комітету. Розпорядження видають в межах своїх повноважень сільський, селищний, міський голова, голова районної у місті, районної, обласної ради.

Акти органів і посадових осіб місцевого самоврядування, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов’язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об’єднаннями громадян, підприємствами, організаціями, установами, посадовими особами, громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Ці рішення і розпорядження можуть бути визнані незаконними в судовому порядку з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України.

Акт місцевого самоврядування доводиться до відома населення. На вимогу громадян їм може бути видано його копія, але лише після оприлюднення рішення або розпорядження [7, с.142-145].

Вони мають великий вплив на всіх суб’єктів суспільних відносин на відповідній території, тому їх виконання є дуже важливим для злагодженого функціонування всього механізму держави.

Висновки

Розглянувши інформацію про місцеве самоврядування в Україні, можна сказати, що цей правовий інститут переживає період свого становлення, що пов’язане з різними історичними фактами та політично-правовими аспектами.

Місцеве самоврядування, попри довгий і складний шлях розвитку змогло створити свою специфічну модель, що опирається на досвід закордонних держав і власну систему організації влади. Основні засади були закріплені Конституцією України та певною кількістю законодавчих актів. Порівнюючи, їх зі світовими моделями можна сказати про існування зв’язку в цьому питанні. Адже, формування сучасного муніципального права в Україні почалось із здобуттям незалежності, тобто, в той період, коли в розвинутих демократичних державах воно вже склалось. Наша держава могла перейняти їх досвід для власного розвитку.

Були визначені правові основи діяльності місцевого самоврядування, система його органів і посадових осіб, їх повноваження і завдання. Тобто, визначалось право місцевої громади брати безпосередню участь в управлінні і розбудові держави, виконання своїх та загальносуспільних інтересів.

Місцеве самоврядування є дуже важливим елементом демократичної, правової, цивілізованої держави. Чим більше людей зацікавлені в розвитку регіону та країни, чим більше є в них можливостей задовільняти власні інтереси, тим краще вони ставляться до своєї національної свідомості, до загальносуспільних питань і їх розв’язання. Коли розвиватимуться окремі території, покращуватиметься добробут їхніх жителів, то і зміцнюватиметься соціально-політична і економічна стабільність