3. Акти безпосередньої реалізації прав і обов'язків у механізмі правового регулювання.

Акти безпосередньої реалізації прав і обов'язків — це фактична поведінка суб'єктів правовідносин, пов’язана зі здійсненням (реалізацією) своїх прав і обов'язків.

Можливі два результати реагування на правове регулювання:* 

активний — вчинення дій, що дозволяються (наприклад, брати участь у виборах органів влади);* 

пасивний — утримування від заборонених дій (наприклад, не завдавати шкоди довкіллю).

Якщо активними діями реалізуються обов'язки — має місце виконання правових норм.

Якщо реалізація правових норм, що забороняють які-небудь дії, полягає в утримуванні від їх вчинення — має місце додержання норм права. Наприклад, норми кримінального права реалізуються тоді, коли громадяни не вчиняє протиправних дій.

Отже, акти безпосередньої реалізації у формах використання наданих нормами права можливостей, виконання зобов'язуючого правового розпорядження, додержання правових заборон посідають особливе місце у механізмі правового регулювання, тому що являють собою його кінцеву мету.

4. Акти застосування норм права у механізмі правового регулювання.

У процесі правового регулювання можлива (але не обов'язкова) стадія застосування норм права, яка полягає у виданні державно-владного акта — акта застосування норм права, який забезпечує виникнення, зміну або припинення правових відносин. Якщо суб'єкти права не в змозі самі реалізувати суб'єктивні права і юридичні обов'язки, держава в особі

У всіх випадках акти безпосередньої або опосередкованої реалізації прав і обов'язків завершують правове регулювання. Саме тут відбувається «переведення» розпоряджень юридичних норм (спочатку виражених у правах і обов'язках) у фактичну, реальну поведінку учасників суспільних відносин, на які було спрямовано правове регулювання.

3. Ефективність правового регулювання.

Ефективність правового регулювання —. співвідношення реальних результатів здійснення закону з його метою (цілями).

Результати здійснення закону — це ті реальні зміни у суспільних відносинах, які сталися після впровадження закону в практику. Вони можуть бути очікувані і неочікувані, позитиві і негативні.

Цілями правового регулювання є:

1) закріплення за допомогою юридичних засобів існуючих суспільних відносин;

2) стимулювання розвитку та поширення суспільних відносин, які відповідають загальнодержавним та загальносуспільним потребам та інтересам;

3) створення умов для виникнення і розвитку нових необхідних типів і форм суспільних відносин;

4) усунення суспільно небезпечних та суспільно шкідливих відносин.

Тобто, для визначення ефективності дії певної правової норми беруться до уваги дві обставини: 1) цілі, що ставилися при виданні даної правової норми; 2) реально досягнуті в процесі функціонування цієї норми результати.

До основних факторів, що забезпечують ефективність правового регулювання, належать:

1) Відповідність вимог норм права рівню соціально-економічного розвитку суспільства.

2) Відповідність юридичної норми реальним потребам та інтересам суб’єктів.

3) Рівень досконалості законодавства.

4) Рівень правової культури громадян.

4. Юридична техніка.

Юридична техніка — це система засобів, правил та прийомів підготовки компетентними органами юридичних актів.

Юридична техніка, відповідно до основних стадій правового регулювання та видів юридичної діяльності поділяється на правотворчу, правотлумачну, правозастосовну та правореалізаційну.

Юридична техніка у правотворчості включає в себе методи роботи над текстами нормативно-правових актів, прийоми найбільш досконалого викладу думки законодавця (інших суб'єктів правотворчості) у статтях нормативно-правових актів, вибір найбільш доцільної структури кожного з них, термінології та мови, способи оформлення змін, доповнень, повного або часткового скасування, об'єднання нормативно-правових актів тощо.

Найбільш загальними прийомами і правилами юридичної техніки є: 1) юридична термінологія; 2) юридичні конструкції; 3) прийоми і правила викладу змісту нормативних юридичних актів.

Юридична термінологія — це система юридичних та інших термінів, які використовуються при викладі змісту нормативно-правових актів.

Розрізняють три види термінів, які застосовуються у текстах нормативно-правових актів: 1) загальновживані (наприклад, будинок, автомобіль); 2) спеціально наукові (донор, селекція); 3) спеціально-юридичні (іпотека, юрисдикція)

Юридична термінологія встановлює наступні вимоги: однозначність використовуваного терміну, загальна визначеність, стабільність і доступність. Однозначність означає вживання терміну у даному нормативно-правовому акті в одному і тому ж смислі. Загальна визначеність означає вживання термінів відомих, а не придуманих законодавцем для даного закону. Стабільність означає стійкість термінології, а не зміну її з кожним новим законом. Доступність означає простоту і адекватність терміну змісту норми права.

Юридичні конструкції — це стійкі побудови нормативного матеріалу за особливими типами зв'язків його елементів; їхні типові схеми, моделі. Тобто, юридичні конструкції — це чіткі, відпрацьовані наукою і законодавчою практикою, типові схеми правовідносин (наприклад, склад злочину).

Прийоми і правила викладу юридичних норм у тексті нормативно-правового акту стосуються: 1) способів викладу; 2) юридичного стилю; 3) юридичної мови.

Існують два основних способи викладу юридичних норм у тексті закону:

1) абстрактний — характеризується тим, що ознаки явищ, їхня різноманітність даються в узагальненому вигляді, тобто у вигляді абстрактного поняття;

2) казуїстичний — характеризується тим, що явища, їхні різновиди, факти мають індивідуальні ознаки і перераховуються ті чи інші випадки — казуси.

5. Ефективність правового регулювання в сфері оподаткування і шляхи підвищення його рівня.

Термін "оптимальний" означає "найкращий", "бездоганний", "найбільш прийнятний". Звідси оптимум - це максимум ефекту при мінімумі затрат при подоланні перешкод в конкретних умовах часу і простору.

Стремління до оптимізації - закономірність людської діяльності. Воно виражається і у сфері інформаційно-психологічної дії права, що зв'язано в кінцевому рахунку з створенням за допомогою юридичних засобів режиму для найбільшого сприяння правомірних інтересів суб'єктів. Оптимізувати процеси правового стимулювання і правового обмеження - означає максимально підвищити їх ефективність при даних умовах і існуючих перешкодах. Тому оптимальність являться своєрідною кульмінаційною точкою ефективності правових стимулів і правових обмежень.

У зв'язку з тим, що ефективність правових стимулів і обмежень наступає в результаті їх боротьби з перешкодами, основні шляхи їх підвищення будуть залежати від сили і різноманітності останніх.