Стара міжнародна спільнота стала поділеною внаслідок появи після російської революції 1917 р. нової і докорінно відмінної держави. Радянський Союз заявив про свою незгоду з існуючою системою міжнародного права, проте врешті-решт прийшов до певної форми примирення, щоб мати змогу підтримувати економічні та політичні відносини з зовнішнім світом. Ставлення до міжнародного права, яке демонструвала нова революційна держава, вельми відрізнялося від основного напрямку мислення. Обґрунтовуючи свою концепцію права на марксизмі в тлумаченні Леніним, а в подальшому Сталіним, вона спочатку заперечувала можливість існування однієї системи міжнародного права, і не визнавала чинності старого звичаєвого права та договорів, укладених царським урядом. Таким чином, Радянський Союз залишався осторонь міжнародних справ, до Другої світової війни [51, с.20].

Жовтневий переворот у Росії підняв антивоєнне гасло вже на другий день, тобто 26 жовтня (8 листопада) 1917 p. З цього приводу були прийняті Декрет про мир, а 2 (15) листопада 1917 р. — Декларація прав народів Росії. Ці два документи, безумовно, мали у той напружений історичний період надзвичайно важливе значення для сприйняття насамперед комбатантами ідеї виходу народів із Першої світової війни на демократичних умовах. Тривалий час Декларація прав народів Росії, як і Декрет про мир, значною мірою заідеологізований, відігравали істотну роль у формуванні постулатів "нового" міжнародного права. Складений і підписаний особисто В. І. Леніним Декрет про мир, наприклад, містив у собі поняття і тлумачення анексії.

У сучасному міжнародному праві під анексією розуміють насильницьке приєднання однією державою території іншої держави. Міжнародне право доктринально забороняє насильницьке приєднання будь-якої території, у тому числі згідно з принципами територіальної недоторканності і цілісності, недоторканності й непорушності державних кордонів, заборони застосування сили чи погрози силою. Ленінський Декрет про мир містить таке поняття справедливого і демократичного миру без анексій і контрибуцій: під анексією чи захопленням чужих земель уряд розуміє відповідно до правової свідомості демократії взагалі і трудящих класів зокрема, будь-яке приєднання до великої або сильної держави малої чи слабкої народності без точно, ясно і добровільно вираженої згоди і бажання цієї народності, незалежно також від того, наскільки розвинутою чи відсталою є насильницьки приєднана або насильницьки утримувана в кордонах даної держави нація. Незалежно, врешті, від того, в Європі чи в далеких заокеанських країнах ця нація живе [9].

Пізніше це визначення радикально відбилося на розвитку теорії і практики радянської доктрини міжнародного права. На її перший план було висунуто правосвідомість передового людства як критерій для визначення міжнародної законності. Крім того, подальше тлумачення декрету привело до висунення основним принципом міжнародних відносин принципу додержання і підтримання міжнародного миру. З декрету випливала й ідея роззброєння як реальна гарантія миру і мирного співіснування держав. Декрет про мир містив засудження агресивної війни, оголошення її поза міжнародним законом [55, с.125].

Вихід з історичної післявоєнної ситуації запропонував у посланні до Конгресу 8 січня 1918 р. президент США В. Вільсон. Це послання містило історично відомі 14 пунктів, з яких останнім, чотирнадцятим, але найголовнішим за суттю був пункт з пропозицією утворення всесвітньої Ліги Націй із взаємними гарантіями політичної незалежності й територіальної цілісності для всіх великих і малих держав. У наступному за цим посланні Конгресу 11 лютого 1918 р , а також у промові президента США В. Вільсона в Маунт-Верноні 4 липня 1918 р. і в його заклику до миру у відомому зверненні 27 вересня 1918 р. у Нью-Йорку була викладена програма миру, що складалася з 27 пунктів. Ці пропозиції В. Вільсона не залишилися суто декларативними, а здобули міжнародно-правове визнання, оскільки вони стали своєрідним договірним правом (lex contractus) мирних договорів [24].

Запропоновані В. Вільсоном принципи нового світового порядку на основі самовизначення націй, хоч і частково, але були відображені в мирних договорах — Версальському, Сен-Жерменському, Тріанонському і Нейїському, якими завершилася Перша світова війна. Фактично цими мирними договорами і була створена Ліга Націй з місцезнаходженням у Женеві. І хоч як у період діяльності, так і в наступні роки Ліга Націй піддавалася критиці і з боку лівих, і з боку правих, за своєю суттю її створення було найвизначнішою подією того часу. Ліга Націй стала своєрідним прообразом ООН, яка політичними силами міжнародної організації могла вплинути на історичні процеси і міжнародні відносини. Розглянемо діяльність Ліги Націй детальніше. [39, с. .73]

Першим розділом Версальського і вже згаданих мирних договорів, підписаних у 1919 p., фактично став включений до них Статут Ліги Націй. Саме тому ця організація являла собою органічну частину версальської системи світу. Першими членами Ліги Націй були 26 держав, 4 домініони та Індія як держави, які воювали проти Німеччини. Інші держави, домініони і колонії, що вступали до Ліги, мали прийматися Зборами Ліги двома третинами голосів. У 1937 р. кількість членів Ліги була максимальною — 58, а в період 1938—1940 pp. з неї вийшло 15 держав.

Як не дивно, але в Лізі Націй не було Сполучених Штатів Америки. Це зумовлювалося тим, що більшість американського сенату відмовилася ратифікувати Версальський договір. Хоч у підготовці Статуту Ліги Націй, як відомо, найактивнішу участь брав президент США В. Вільсон [56, с. 143].

Статут Ліги Націй складався з 26 статей. Він був першою договірною спробою створення організованого співтовариства держав. Основне статутне завдання Ліги — забезпечити загальний мир і сприяти міжнародному співробітництву держав. Ліга Націй мала