підтримувати міжнародний мир і безпеку;

розвивати дружні відносини між націями на основі поваги принципу рівноправності і самовизначення народів;

здійснювати міжнародне співробітництво в розв'язанні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру й у заохоченні і розвитку поваги до прав людини й основних свобод для усіх, незалежно від раси, статі, мови, релігії тощо;

бути центром для узгодження дій націй у досягненні цих загальних цілей;

для досягнення цих статутних цілей ООН керується такими принципами, що є фактично основними принципами міжнародного права;

принцип суверенної рівності всіх членів ООН;

принцип сумлінного виконання прийнятих на себе зобов'язань;

принцип розв'язання міжнародних суперечок мирними засобами;

принцип утримання в міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування;

принцип утримання від надання допомоги будь-якій державі, проти якої Організація Об'єднаних Націй застосовує дії превентивного або примусового характеру;

принцип забезпечення дії відповідно до цих принципів, оскільки це може виявитися необхідним для підтримання міжнародного миру і безпеки;

принцип невтручання в справи, що по суті належать до внутрішньої компетенції будь-якої держави.

Ст.ст. 3-6 Статуту ООН визначають членство в організації. Відповідно до ст. 7 головними органами ООН визначені такі, що засновуються за Статутом: Генеральна Асамблея; Рада Безпеки; Економічна і соціальна рада; Рада з опіки; Міжнародний суд; Секретаріат.

Значну увагу в Статуті приділено проблемам мирного розв'язання спорів, які могли б загрожувати додержанню міжнародного миру й безпеки (розділ VI). Для реалізації мети, викладеної в ч. 1 ст. 1, Статут ООН докладно визначає обов'язки і дії Ради Безпеки стосовно загрози миру, порушень миру й актів агресії (розділ VII). У Статуті ООН закріплено норму, яка ніякою мірою не перешкоджає існуванню поряд з ООН регіональних угод або органів, що пов'язані з підтриманням міжнародного миру і безпеки (розділ VIII). При цьому застерігається, що такі угоди або органи та їх діяльність мають бути сумісні з цілями і принципами ООН. Для створення у світі умов стабільності і благополуччя, необхідних для мирних і дружніх відносин між націями, заснованих на повазі принципу рівноправності і самовизначення народів, у розділі IX Статуту ООН окреслено основні напрями міжнародного економічного і соціального співробітництва [27].

Як зазначалося, у ст. 7 Статуту перераховані головні органи ООН, зокрема Економічна і соціальна рада. У розділі X Статуту докладно викладено норми, що стосуються складу, функцій і повноважень, принципів голосування і процедурні аспекти Економічної і соціальної ради. Розділ XI Статуту містить Декларацію про території, що не самоврядовуються. Міжнародну систему опіки викладено у розділі XII Статуту. Норми ж, що стосуються Ради з опіки, як-от: склад, функції і повноваження, голосування, процедура — закріплені в розділі XIII.

Важливим за своїм значенням і правовими наслідками є розділ XIV Статуту, де містяться норми, відповідно до яких створюється і функціонує Міжнародний суд. Ст. 92 Статуту відзначає, що він є головним судовим органом ООН. Згідно ст. 93 Статуту всі члени Організації є ipso facto (тобто внаслідок самого факту) учасниками Статуту Міжнародного суду. Кожний член Організації зобов'язується виконати рішення Міжнародного суду у тій справі, в якій він є стороною. Статут Міжнародного суду є додатком до Статуту ООН. У його основу покладено Статут Постійної палати Міжнародного правосуддя. Статут Міжнародного суду — невід'ємна частина Статуту ООН. [49, с.29].

У заключних розділах Статуту ООН викладено норми про Секретаріат ООН (розділ XV), постанови ООН (розділ XVI), заходи щодо безпеки в перехідний після Другої світової війни період (розділ XVII), поправки до Статуту ООН (розділ XVIII). Завершують Статут ООН норми його ратифікації і підписання (розділ XIX).

Підписано Статут ООН представниками урядів Об'єднаних Націй у місті Сан-Франциско. Понад піввікове існування ООН підтверджує, що ця організація є унікальним міжнародним центром на службі миру і безпеки, вона здатна акумулювати колективний розум і волю людства. Ці розум і воля були спрямовані незадовго до закінчення Другої світової війни передусім на створення че-рез механізм ООН концепції всеосяжної міжнародної безпеки, що домінує сьогодні.

З приводу практичної реалізації концепції всеосяжної міжнародної безпеки, слід привести думку Ж. Тускоза. Останній зазначає, що через антагонізм, який розвинувся між колишніми союзниками після війни, система колективної безпеки ООН не діяла, і протягом «холодної» війни та подальших чотирьох десятиріч Організація Об'єднаних Націй не спромоглася досягти своєї головної мети. Так, для визнання законності спірної військової блокади Куби, до якої вдалися Сполучені Штати у відповідь на розміщення на Кубі радянських ракет, здатних досягти цілей на великій частині Західної півкулі, замість недіючої системи колективної безпеки ООН було використано регіональну систему Організації американських держав. Іншим прикладом недієвості механізму колективної безпеки ООН протягом періоду протистояння між Сходом і Заходом є той факт, що стосовно війни у В'єтнамі Рада Безпеки так ніколи і не прийшла до будь-якого рішення [51, с.22].

Набрання чинності Статутом ООН зумовило кардинальні зміни в міжнародному праві. Серед них слід наголосити на таких:

У Статуті ООН уперше закріплено положення, що забороняють агресію і встановлюють механізм санкцій щодо агресора. Ці норми практично поставили поза законом "право на війну", що безкарно практикувалося раніше.

Заборона агресії спричинила перегляд міжнародно-правових норм про відповідальність держав як суб'єктів міжнародного права, а також норм про основи покарання злочинців війни, про мирні засоби розв'язання міжнародних спорів і т. п.

Закріплення у Статуті ООН норми про право народів (націй) на самовизначення зафіксувало рівність прав великих і малих націй, а це у свою чергу стало юридичною основою боротьби колоніальних народів за