Як висновок можна зазначити, що у розвитку міжнародного права можна виділити такі основні етапи: від Вестфальського миру 1648 р. до першої Гаазької конференції миру; період Гаазьких конференцій миру; між двома світовими війнами; після Другої світової війни; формування сучасного міжнародного права. Кожному з вказаних періодів притаманні специфічні властивості, обумовлені умовами історичного періоду та розвитком міжнародних відносин.

Українська держава чинила значний, хоча і дещо періодичний вплив на розвиток міжнародного права. Це було пов’язано в першу чергу з визвольними змаганнями за свою незалежність і перебування під гнітом інших держав. Вказані періоди можна визначити наступним чином: часи Київської Русі; часи Української козацької республіки; діяльність УНР та ЗУНР; діяльність УРСР; міжнародна діяльність України з часів набуття нею незалежності.

ВИСНОВКИ

В результаті проведеного дослідження було з’ясовано наступне. У найширшому розумінні міжнародне право можна визначити як сукупність юридичних принципів і норм, що регулюють відносини між державами та іншими суб'єктами міжнародного права. Досі дискусійним є те, чи є міжнародне право правом у повному розумінні цього слова. Вказане питання постає у зв’язку з проблеми ефективності та застосування міжнародного права. З цього приводу слід зазначити, що міжнародне право не слід порівнювати з національним, так як йому притаманні специфічні властивості, обумовлені його договірним, а не імперативно-владним характером.

Вважається, що міжнародне право виникло, і почало розвиватися водночас із зародженням міжнародних відносин у стародавньому світі. Можна виділити наступні ознаки, притаманні нормам, що регулювали міжнародні відносини у стародавньому світі: суб'єктами міжнародного права були не держави, а правителі; відсутній принцип рівності суб'єктів міжнародного права; звичаєвих та релігійний характер норм міжнародного права; панування у правосвідомості народів ідеї обраності та зверхності по відношенню до інших народів.

В епоху Римської республіки найбільше значення мають угоди римлян з іншими народами, особливо ті, які укладалися на основі рівності (foedera aequa). Після її падіння особливого статусу в регіоні набула Східна (Візантійська) імперія. За часів її існування та панування християнської релігії відбувається поступовий перехід від міжнародного права стародавнього світу до міжнародного права середніх віків.

Міжнародне право в Західній Європі сформувалося з появою сильних централізованих держав — Англії, Іспанії, Франції. У результаті договірних відносин між ними, склалося розуміння права самостійного провадження зовнішніх зносин і укладення договорів. У міжнародному праві поступово почали виділятися такі інститути як: право війни, договірне право, дипломатичне право.

У розвитку міжнародного права можна виділити такі основні етапи: від Вестфальського миру 1648 р. до першої Гаазької конференції миру; періоду Гаазьких конференцій миру; між двома світовими війнами; після Другої світової війни; формування сучасного міжнародного права.

Кожному з вказаних періодів притаманні специфічні властивості, обумовлені умовами історичного періоду та розвитком міжнародних відносин.

Щодо першого з них, то найважливішою подією цього часу став Вестфальський мирний конгрес, що завершив новий поділ Європи після Тридцятилітньої війни. Постанови Вестфальського трактату 1648 р., Паризький мирний трактат 1814 p., а також Головний акт Віденського конгресу 1815 р. закріпили територіальні зміни та політичний устрій Європи. Паризький 1856 р. і Берлінський 1878 р. конгреси підтвердили права націй на самовизначення.

З’явилися нові принципи міжнародного права: принцип стабільності кордонів та принцип необмеженості самодержавної влади як представника держави у міжнародних відносинах. Практика укладення багатосторонніх договорів створила якісно нову систему європейських міжнародних відносин.

Щодо міжнародного права періоду Гаазьких конференцій миру, то основним було врегулювання законів і звичаїв війни. Проте, не вдалося закріпити обов’язку держав щодо мирного врегулювання спорів – на той час ця ідея ще не могла бути сприйнята. Були запроваджені такі принципи як: гуманність війни, обмежене право у виборі засобів заподіяння шкоди один одному; принцип Мартенса: „населення і воюючі залишаються під охороною і дією засад міжнародного права”. Серед інститутів міжнародного права, що дістали значного розвитку можна вказати на інститут протекторату, інститут договірного (а не військового) розподілу сфер впливу між державами, інститут екстрадиції.

Міжнародне право між двома світовими війнами характеризувалося пошуком шляхів виходу з воєнної ситуації. Після жахів війни був висунутий основний принцип міжнародних відносин: додержання і підтримання міжнародного миру. Принципи нового світового порядку на основі самовизначення націй були відображені в мирних договорах — Версальському, Сен-Жерменському, Тріанонському і Нейїському. На міжнародній арені з’явилися нові потужні держави: США та Радянський Союз, що зменшило європоцентризм міжнародного права. Була створена Ліга Націй. І хоч її діяльність піддавалася гострій критиці, за своєю суттю її створення було найвизначнішою подією того часу. Ліга Націй стала асоціацією урядів з тенденцією до універсалізму, вона являла не наддержавний орган, а певний метод організації міжнародного співтовариства.

Міжнародна правова система виявилася нездатною запобігти спалаху Другої світової війни, а тому, постала необхідність створення нової світової організації на цілком нових засадах. Нею стала ООН. Однак не слід ідеалізувати ООН і перебільшувати її значення. Задекларована Статутом ООН рівність держав фактично не дотримувалася: положення про порядок голосування в Раді Безпеки надавало особливого статусу великим