Щодо останнього періоду розвитку міжнародного права, на якому було сформовано міжнародне право у сучасному його стані, слід зазначити про зростання кількості країн наприкінці 1960-х років приблизно до 130, що мало глибокий вплив на міжнародну систему. Стосовно міжнародного права нові країни апелюють про те, що вони не брали участі в його формуванні, і саме цим аргументують необхідність його зміни для врахування їх інтересів. Починаючи з 1945 р. в міжнародному праві сталися значні зміни. Західні країни, будучи занепокоєні збільшенням комуністичної коаліції, погодились на багато змін, на яких наполягали нові країни. Це обумовило перехід міжнародного права від класичної системи до сучасної. Після 1945 р. міжнародне право вступило до нової фази, яка має за мету перетворити просто координацію дій суверенних країн на систему співробітництва і взаємної вигоди.

Український народ з давніх часів відігравав значну роль у формуванні і розвитку міжнародного права. Цей вплив прослідковується з часів Київської Русі, коли мало місце налагодження дипломатичних зв’язків з сусідами, розвиток посольської служби, укладалися династичні шлюби. Подіями того часу були договори київських князів з Візантією (907, 911, 944 pp.), які свідчать про освоєння вершин тодішньої дипломатії — письмових двосторонніх, рівноправних, міждержавних угод, які охоплювали політичні, економічні, військові та юридичні питання. Договір 966—967 pp. між князем Святославом і візантійським патрикієм Калокіром є прикладом таємної дипломатії.

Українська козацька республіка, здобуваючи незалежність, мала дипломатичні відносини з багатьма Європейськими країнами. 1710 р. була схвалена Конституція України, що стало видатною подією того часу.

У двадцяті роки XX ст. відбувалася активна дипломатична діяльність УНР та ЗУНР спрямована на звільнення території від агресора, завоювання та укріплення миру. Як суб'єкт міжнародного права УНР виступила на переговорах у Бересті. За участю УНР 1918 р. було підписано таємний мирний договір, де докладно обумовлені питання кордонів та дипломатичних і консульських зносин. Російський радянський уряд визнав незалежність і суверенність України декретом від 4 грудня 1917 p. Посольства ЗУНР були створені у Відні, Берліні, Будапешті, Празі, однак тільки Австрія визнала легітимність представництва ЗУНР. Серед причин складних відносин УНР та ЗУНР з Антантою є неприхильне ставлення Мирової комісії до України, зокрема Наддніпрянської, яку вона вперто трактувала як частину Росії.

УРСР як одна з членів-фундаторів ООН підписала Статут ООН 26 червня 1945 року. Так, не будучи незалежною державою, Україна стала однією з держав-засновниць ООН. З набуттям незалежності в серпні 1991 р. Україна стверджує свій авторитет на міжнародній арені. Ставши неналежною державою, Україна ратифікувала ряд важливих міжнародно-правових актів, здобула визнання держав світу. Сьогодні Україна стоїть перед вибором щодо вступу до світових організацій, зокрема, до Європейського Союзу. А тому, здобутий нею на шляху до незалежності досвід міжнародних зносин та глибоке знання витоків і історії міжнародного права однозначно стануть їй у пригоді.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Брюссельська декларація 1874 p. законів і звичаїв війни.

Версальський мирний договір від 26 жовтня 1919року

Генеральний акт Брюссельської конференції 1890 р. про африканську работоргівлю.

Головний (Підсумковий) акт Віденського конгресу від 29 травня (9 червня) 1815 р.

Декларація об отмене употребления взрывчатых и зажигательных пуль Санкт-Петербург, 29 ноября 1868 года "Права людини і професійні стандарти для військовослужбовців" в документах міжнародних організацій. 2 книга, Гаазькі та Женевські конвенції, 1996 р. Амстердам – Київ

Декларація про відповідальність гітлерівців за вчинені звірства, прийнята на Московській конференції міністрів закордонних справ СРСР, США і Великобританії у жовтні 1943 р.

Декларація про надання незалежності колоніальним країнам і народам, від 14 грудня 1960 р. Действующее международное право. Т.1. / Сост. С.І. Іванов, М.: Московский независимый институт международного права.- 1996 – 844 с.

Декрет Всеросійського центрального комітету рад робітничих, солдатських і селянських депутатів про анулювання державних позик, опублікований 28 січня 1918p.,

Декрет про мир (8 листопада) 1917 p.

Договір Київської Русі з Візантією 911 р.

Договір Київської Русі з Візантією 944 р

Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією від 31 травня 1997 p.

Додатковий договір між УНР і Німеччиною від 27 січня 1918 р

Женевська конвенція 1864 p.,

Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі від 1 серпня 1975р. Действующее международное право. Т.1. / Сост. С.І. Іванов, М.: Московский независимый институт международного права.- 1996 – 844 с.

Конвенція про закони і звичаї сухопутної війни,

Комюніке міністра закордонних справ Мексики Естрада про визнання держав (27 вересня 1930 р.).

Конвенція про мирне розв'язання міжнародних спорів від 15 листопада 1982р. Действующее международное право. Т.1. / Сост. С.І. Іванов, М.: Московский независимый институт международного права.- 1996 – 844 с.

Міжамериканська конвенція про права та обов'язки держав від 26 грудня 1933 р.

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966р. Международное публичное право. Сборник документов Т.1 / Сост. К.А. Бекяшев, А.Г. Ходаков, М.: БЕК.- 1996 - 557с.

Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права від 16 грудня 1966 р. Международное публичное право. Сборник документов Т.1 / Сост. К. А. Бекяшев, А.Г. Ходаков, М.: БЕК.- 1996 - 557с.

Мирний договір між Німеччиною, Туреччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією та УНР від 27 січня 1918 р.

Петербурзька декларація 1868 р.

Послання до Конгресу 8 січня 1918 р. президент США В. Вільсона та резолюція 40-ї сесії Інституту міжнародного права про визнання нових держав та їхніх урядів від 17-24 квітня 1936