ПРАВОВІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ДІЯЛЬНОСТІ ГАЛИЦЬКОГО СТАНОВОГО СЕЙМУ (1775–1848 рр.)

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. Стан розробки проблеми та характеристика джерел 10

Історіографія питання 10

Джерела 19

РОЗДІЛ 2. Формування державно-правових інститутів у Галичині в складі Австрії 24

2.1. Особливості державного устрою Австрії в останній третині XVIII ст. 24

2.2. Політико-правове обґрунтування входження Галичини до складу держави Габсбургів 39

2.3. Специфіка організації управління Галичиною у складі
Австрії 52

РОЗДІЛ 3. Політико-правові передумови утворення, структура

та організація Галицького станового сейму 71

3.1. Утворення та етапи діяльності сейму 71

3.2. Порядок формування інституції 86

3.3. Регламент роботи 95

РОЗДІЛ 4. Основні напрямки діяльності Галицького станового

сейму 102

4.1. Компетенція інституції 102

4.2. Діяльність керівних органів сейму 108

4.3. Ухвалення адресів на ім’я імператора 114

ВИСНОВКИ 133

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 139

ВСТУП

Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена потребою заповнити одну з прогалин сучасної історії держави і права, яка полягає у необхідності вивчення правових підстав формування та діяльності представницьких органів влади на українських землях. Під впливом поширення ідей Просвітництва у XVIII ст. у Західній Європі поступово заперечується всевладдя держави і з’являється прагнення звільнитися від станових обмежень. Відтак, формуються самостійні центри прийняття рішень, більше чи менше незалежні від королівського двору, накреслюється тенденція до самоврядування на місцях. Однак, що далі на схід, цей процес набував помітних політичних викривлень, тісно переплівшись з історичними традиціями регіонів та абсолютистськими прагненнями правителів. Яскравим прикладом у цьому контексті слугує держава Габсбургів останньої третини XVIII – середини ХІХ ст., де представницькі органи влади на місцях (сейми) стали заручниками політичної кон’юнктури та політичних уподобань монархів. Попри те, що сейми так і не стали самодостатніми центрами прийняття рішень (виняток хіба-що Угорщина і Чехія), їхня діяльність відкрила нову добу в історії політико-правового розвитку цих земель.

У 1772 р. за першим розподілом Речі Посполитої Галичина була приєднана до складу Габсбурзької імперії. Австрійська влада декларувала у своїй політиці принцип самоврядування, який полягав у розмежуванні завдань і функцій урядового управління та місцевого самоврядування. Насправді ж державне керівництво контролювало діяльність органів самоврядування, які не були наділені будь-якою реальною державною владою (як приклад, скасування Магдебурзького права). Натомість, німецькомовні чиновники сповна послуговувались принципом “розділяй і владарюй”. Закріплюючи демократичні принципи стосовно національних меншин, та їх самовираження через органи місцевого самоврядування, віденський уряд проводив політику, яка супроводжувалася обмеженням, а іноді й відвертим порушенням їхніх соціально-економічних, культурних та політичних прав.

Слід звернути вагу, що після приєднання до Австрії у Галичині виник вакуум у сфері представницьких органів правління, що, природно, викликало незручності в управлінні краєм та підкреслювало свого роду меншовартість новоприєднаних земель на тлі інших австрійських провінцій. Зважаючи на це, Відень пішов на поступки, дозволивши заснувати Галицький становий сейм (1775-1848 рр.; діяв з перервами) – провінційний представницький орган, що фактично став не більше, аніж допоміжною інституцією крайової адміністрації та місцем політичного вишколу в умовах бездержав’я місцевої політичної еліти.

Проблема місцевого представництва набула особливої ваги й актуальності у зв’язку неоднозначними і суперечливими наслідками реформи державної виконавчої влади та місцевого самоврядування в нинішній Україні, звільнення від виконання представницькими інститутами не властивих їм державних функцій та надання самостійності і незалежності громадянам у вирішенні питань місцевого життя. Однією з передумов вирішення цього питання повинне бути історико-правове вивчення досвіду місцевого самоврядування на українських землях. Враховуючи вітчизняні традиції та світовий досвід, Україна відроджує інститут місцевого самоврядування, який може і повинен створити надійний механізм активної участі громадян в управлінні територіями, вирішенні багатьох важливих територіальних проблем.

Політико-правові основи функціонування інституту місцевого самоврядування в сучасній Європі закріплені у Європейській хартії про місцеве самоврядування від 15 жовтня 1985 р. У цьому документі зазначено, що органи місцевого самоврядування становлять одну з підвалин будь-якого демократичного ладу. Місцеве самоврядування, як свідчить досвід країн розвиненою демократією, відіграє важливу роль в утвердженні правових засад у відносинах держави з її адміністративно-територіальними одиницями, забезпеченні прав і свобод людини. Розвиток демократичної України серед першочергових завдань сьогодення вимагає вирішення проблем управління територіями.

Тема дисертації пов’язана з науковими програмами та планами науково-дослідних робіт кафедри теорії та історії держави і права юридичного факультету Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника у контексті наукової теми “Актуальні проблеми історії держави і права України, політичних і правових вчень та зарубіжної історії.

Об’єктом дослідження є Галицький становий сейм, що діяв у Львові (1775-1848 рр.), а предметом – правові основи організації та діяльності цієї інституції.

Мета дисертаційного дослідження – проаналізувати правові підстави утворення та основні напрямки діяльності Галицького станового сейму.

Для реалізації мети поставлено завдання дослідити:

формування державно-правових інститутів Галичини у період 1772-1848 рр.;

специфіку організації управління Галичиною в складі імперії Габсбургів;

політико-правові передумови, структуру та організацію роботи Галицького станового сейму;

місце сейму у державно-політичній системі Австрії;

порядок формування та сферу компетенції керівних органів установи;

процедуру проведення сесій та основні питання, що розглядались на засіданнях.

Хронологічні рамки дисертації охоплюють період 1775-1848 рр. – час діяльності Галицького станового сейму (з перервами). Вибір нижньої хронологічної межі зумовлений появою у 1775 р. патенту імператриці Марії Терезії про заснування Галицького станового сейму. Втім, для кращого розуміння досліджуваної проблеми у першому параграфі Розділу ІІ охарактеризовано особливості формування державного устрою Австрії в ретроспективному зрізі. Верхньою межею дослідження є революція 1848-1849 рр. (“весна народів”), коли сейм остаточно припинив свою діяльність. Фактично, інституція не збиралася з 1846 р., а спроби у квітні 1848 р. губернатора Франца Стадіона