Територіальними рамками дослідження є “коронний край” Королівство Галичини і Лодомерії з великим князівством Краківським та князівствами Освєнцімським і Заторським. Окрему увагу приділено Буковині, яка упродовж 1786-1849 рр., як 19 округ, входила до складу Галичини, а її представники засідали у Галицькому становому сеймі. Втім, основна увага приділена місту Львову, що був адміністративним центром краю і в якому, власне, засідав становий сейм.

Методологічною основою роботи стали принципи історизму, наукової об’єктивності та системного підходу до вивчення політико-правових явищ у процесі розвитку і взаємозв’язку. У дослідженні використано методи аналізу і синтезу, узагальнення однотипних фактів, історичної ретроспекції, а також спеціально-юридичні методи. Зокрема, історико-правовий метод дав можливість з’ясувати закономірності становлення та юридичних підстав функціонування Галицького станового сейму у період 1775-1848 рр.; порівняльно-правовий – дозволив виявити подібність та відмінність повноважень Галицького станового сейму з подібними інституціями в Австрійській імперії; метод тлумачення правових приписів – для з’ясування змісту правових норм, що містились у нормативно-правових актах і визначали правові основи організації та діяльність Галицького станового сейму тощо.

Дисертація є одним з перших у сучасній історико-правовій науці комплексних досліджень особливостей правової організації і діяльності станового сейму в Галичині у 1775–1848 рр. Унаслідок проведеного дослідження у науковий обіг впроваджено низку невідомих досі документів та отримано такі результати, що визначають його наукову новизну і виносяться на захист:

Галицький становий сейм був створений на зразок представницьких органів в інших австрійських провінціях, що сформувалися внаслідок обмеження абсолютною владою монарха традиційних станових репрезентацій. Створення такого сейму означало поступки польській аристократії, однак повноваження, якими володів орган, суттєво відрізняли його від сеймів Речі Посполитої;

Після уповільнення планів германізації, Відень, в обмін на лояльність до цісаря, передав управління Галичиною німецькомовним чиновникам та місцевій еліті, серед якої домінували поляки. Саме Галицький становий сейм став інструментом забезпечення польського впливу в Галичині;

Галицький становий сейм був всього-на-всього дорадчим органом. Хоч його функції і розширювались протягом часу існування, все ж він не мав вирішального впливу на життя краю. Сейм володів лише правом вносити пропозиції до адміністрації краю стосовно окремих ділянок господарсько-економічного та культурного життя;

Лише в останній період своєї діяльності сейм виступив з низкою актуальних ініціатив, що можна вважати його досягненням. Одним із пояснень пожвавлення роботи інституції може слугувати зміцнення його організації;

Існування Галицького станового сейму було юридичною підставою для польських політиків вимагати розширення галицької автономії під час “весни народів”. Ця інституція стала попередником Галицького крайового сейму (передпарламентом) і школою парламентаризму для польських політиків. Українці були представлені у сеймі лише вищим духовенством і ставилися до інституції як до чужої.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що поданий у дисертації матеріал можна застосовувати під час дальшого дослідження обраної теми, а також для підготовки наукових праць, підручників та посібників з історії держави і права. Теоретичні положення наукової роботи певною мірою поглиблять знання у вітчизняній історико-правовій науці, присвяченій дослідженню державно-правового розвитку України, зокрема органів самоврядування.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею, в якій висвітлено методологічні підходи, ідеї, концепції, які належать особисто авторці. У дослідженні містяться ті положення, висновки і пропозиції, які сформулювала особисто здобувач наукового ступеня.

Результати дослідження апробовані у виступах авторки дисертаційного дослідження на засіданнях кафедри історії та теорії держави і права та конференціях Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Окремі положення дисертації висвітлювались на VIIІ регіональній науково-практичній конференції “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (м. Львів, 13-14 лютого 2002 р.).

Структура дисертації зумовлена поставленою метою та завданнями дослідження. Дисертація побудована за проблемно-хронологічним принципом і складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел. У вступі розкрито сутність наукової проблеми, обґрунтовано необхідність проведення дослідження. У першому розділі окреслено основні етапи розвитку наукової думки стосовно поставленої проблеми, критично висвітлено напрацювання попередників, дано характеристику джерельної бази дослідження. Другий розділ присвячено формуванню державно-правових інститутів у Галичині в складі Австрії. Зокрема, охарактеризовано особливості державного устрою Австрії в останній третині XVIII ст., політико-правове обґрунтування входження Галичини до складу держави Габсбургів, специфіку організації управління Галичиною. У третьому розділі висвітлено політико-правові передумови утворення, структуру та організацію Галицького станового сейму, у тому числі передумови утворення та етапи діяльності сейму, порядок формування керівних органів, процедуру проведення сесій. Четвертий розділ висвітлює основні напрямки роботи станового сейму, аналізує прийняті рішення та адреси на ім’я імператорів. У висновках зроблено узагальнення наукового дослідження.

Загальний обсяг дисертації становить 151 стор., у тому числі список використаних джерел – 13 стор. (164 найменування).

Головні тези дисертаційного дослідження відображені у таких публікаціях авторки:

1.

РОЗДІЛ 1

СТАН РОЗРОБКИ ПРОБЛЕМИ ТА ХАРАКТЕРИСТИКА ДЖЕРЕЛ

Історіографія питання

Упродовж останніх років серед вітчизняних правознавців зростає інтерес до вивчення історії державності та представницьких репрезентацій на українських землях. У час розбудови Української держави вивчення досвіду функціонування таких органів є важливим з огляду на потребу поглиблення історико-правових знань з цієї тематики. Осібне місце в цій проблематиці посідає становище галицького суспільства в останній третині XVIII – першій половині ХІХ ст. – часу входження і утвердження Галичини в політико-правовій системі Габсбурзької імперії. В контексті цього привертають до себе увагу правові основи організації та діяльності Галицького станового сейму (1775-1848 рр.).

В українській науковій літературі (як і в австрійській) проблема правових основ організації та діяльності Галицького станового сейму порушувалась лише в контексті дослідження суміжних або