Йосифінський патент окремим документом було 31 серпня 1786 р. застосовано до організації влади міста Львова. Зорганізований у такий спосіб львівський магістрат розпочав свою роботу з 1 грудня 1787 р. /98/ 134). /98/ 134) S. 379-380. На чолі львівського магістрату перебував президент і віце-президент. У його складі працювали 12 радників у цивільно-карних справах, 4 у політичних справах, 4 секретарі, 4 протколісти, та 24 інших службовців. Крім того, допоміжні функції виконували 20 осіб – судові слуги, сторожі, доглядачі в’язниць і один кат /145/ 135). /145/ 135) S. 66. Нова система влада залишила за Львовом обмежене самоврядування. Міський відділ зріс до 60 осіб, однак в умовах надмірної бюрократизації не мав вагомого значення при магістраті, що переважно складався з приїжджих чиновників – німців і чехів.

Першочерговим завданням австрійського уряду полягало в тому, щоб організувати управління приєднаними територіями на зразок коронних земель Австрійської монархії, запровадити там дію загальноавстрійських норм права. Характерно, що нову владу не бентежило, що Галичина неоднорідна у національному відношенні і складається з польської – західної, та української – східної частини. Слід відзначити, що відразу після включення західноукраїнських земель до складу держави Габсбургів почався процес заміни польського законодавства на австрійське. Спочатку укладалися збірники, у яких друкувались правові акти для використання в Галичині.

Вартим уваги є те, що приєднання Галичини співпало з процесом кодифікації австрійського законодавства, відтак ці землі стали ареною апробації окремих кодексів /86/ 136). /86/ 136) Зокрема, 1797 р. в Західній, а в 1798 р. у Східній Галичині запроваджено новий цивільний кодекс (Allgemeins bыrgerliches Gesetzbuch), який став базою для подальшого удосконалення цивільного законодавства. 1 червня 1811 р. він був затверджений цісарським патентом, однак вступив в дію з 1 січня 1812 р. на території всієї держави (на Буковині кодекс набрав чинності дещо пізніше – у лютому 1816 р.). Кодекс, що діяв аж до 1933 р., складався з 1502 статей і поділявся на три частини. У вступі викладалися загальні положення про цивільний закон, у першій частині обґрунтовано особисті права, у другій – майнові права, у третій – спільні постанови стосовно особистих і майнових прав /163/ 137). /163/ 137) C. 18-19. Джерелами кодексу були пандектне право, Прусське цивільне уложення 1794 р. і провінційне право деяких австрійських земель /86/ 138). /86/ 138)

У Західній Галичині з 1796 р., а в Східній – з 1807 р. діяв цивільно-процесуальний кодекс, запроваджений в Австрійській державі у 1781 р. У 1796 р. в контексті апробації у західній Галичині, а наступного року – у Східній, запроваджено кримінальний кодекс (також відомий як Францішкана), підготовлений австрійським криміналістом Зонненфельдом. Він поділявся на дві частини: перша торкалася норм кримінального матеріального права, а друга – самого процесу. Цей кодекс у 1803 р. поширено на усю територію Габсбурзької імперії /73/ 139). /73/ 139) C. 71.

У 1785 р. в адміністративних центрах країв імперії, зокрема у Львові, створено дирекції поліції, які забезпечували охорону існуючого ладу і встановлених порядків. По циркулах організовано окремі комісаріати поліції. Щоправда, інколи поліція виконувала не лише функцію збереження публічної безпеки, але й слугувала каральним інструментом австрійського уряду /146/ 140). /146/ 140) S. 7. Цікаво, що упродовж 1832-1848 рр. директором львівської поліції був Леопольд Риттер фон Захер Мазох – батько відомого австрійського письменника Леопольда Захер-Мазоха (1836-1895). У 1793 р. у Відні засновано Міністерство поліції, якому підпорядковувалися дирекції поліції у регіонах /75/ 141). /75/ 141) C. 237.

Після приєднання Галичини та Буковини до Австрії на цих землях певний час зберігалася попередня судова система /36/ 142). /36/ 142) Decernitur iustatio iudeorum, S. 16-17. Цивільні справи розглядали земські суди, кримінальні справи – ґродські, а земельні справи – підкоморські суди. Селяни судилися в домініальних судах. Невдовзі у Львові засновано Верховний губернаторський суд як апеляційний для всіх нижчих судів Галичини /36/ 143). /36/ 143) Statuitur supremum judicium Gubernatoriale, S. 31-32. Згодом, а саме в 1774 р., замість нього створено Цісарсько-Королівський трибунал, при якому функціонувала з 1775 р. Апеляційна Рада. Трибунал і Рада підпорядковувались Вищій палаті справедливості у Відні. Трибуналу надавалося право помилування засуджених до страти селян. У випадку особливо тяжких порушень і злочинів, це право надавалося лише австрійському імператорові. Найвищою інстанцією судового нагляду з 1780 р. став Галицький сенат у складі Верховної судової палати, що засідала у Відні. Одночасно із заснуванням королівського трибуналу при губернаторстві було створено суд з фінансових справ. Таку організацію судівництва Йосиф ІІ ліквідував у 1784 р., бажаючи уніфікувати судову систему у всій країні /50/ 144). /50/ 144) S. 9.

Зміни зачепили і нижчу ланку судівництва, зокрема у 1781 р. засновано адвокатуру /73/ 145). /73/ 145) C. 64. У 1783 р. колишні польські судові установи були ліквідовані. У 1784 р. постав шляхетський суд у Львові (Landrecht), в 1787 р. у Станіславові та Тарнові, 1796 р. – в Кракові і Любліні, а в 1804 р. у Чернівцях (розглядали цивільні та кримінальні справи шляхти). У 1787 р. в Галичині засновано окремі кримінальні суди у кожному з 19 циркулів (6 діяли окремо, а 13 функціонували при міських магістратах). Компетенцію шляхетських судів, відтак, було обмежно розглядом виключно цивільних справ галицької шляхти /50/ 146). /50/ 146) S. 9. У 1820