Австрійська влада почала ретельно „вивчати” т.зв. нове надбання. Все було мобілізоване для того, щоб в найкоротші терміни здобути точні відомості про Галичину, в якій до цього жодних статистичних описів, за винятком королівських люстрацій, не проводилося. За короткий час внаслідок вжитих екстрених заходів у липні 1773 р. Перген подав Марії Терезії докладний звіт про становище в краї, звертаючи увагу насамперед на розвиток поміщицького шляхетського землеволодіння. Меморіал Пергена справив хороше враження у Відні, переконавши центральну владу у багатствах краю /102/ 172). /102/ 172) S. 5.

Входження Галичини до складу Австрійської централізованої держави поставило на порядок дня іншу проблему – про офіційне прийняття австрійського підданства, тобто надання жителям Галичини австрійського громадянства. Шляхта, що за словами Ф. Краттера, була нелюдяною і жорстокою до залежних від неї селян і упродовж століть боролася проти підпорядкування польському королеві, не хотіла миритися з цим і не відразу визнала над собою владу австрійської імператриці Марії Терезії. Спочатку львівська шляхта відмовлялася приймати подачки від галицького губернатора, вважаючи себе зв’язаною присягою на вірність королеві Речі Посполитої. Ще до офіційного проголошення австрійської влади, зразу ж після появи окупаційних військ, львів’яни надіслали до Варшави канцлеру Млодзе-йовському листа, де повідомляли йому, а через нього королю Станіславу Августу про події, що відбувалися, про вимоги генерала Гадіка і позицію міста супроти них. На закінчення вони писали, що змушені підпорядкуватися „не без великого, однак, замішання умів”. Як пояснюється далі, це трапилося внаслідок насильства. Але „нічого не може послабити постійності підписаного міста в дотриманні бездоганної вірності найяснішому королеві Польщі, своєму найласкавішому панові /122/ 173)”. /122/ 173) S. 33.

У 1773 р., після затвердження Варшавським сеймом трактату про поділ Речі Посполитої (сейм затвердив, бо боявся ще більших територіальних втрат), галицька шляхта, формально звільнена від присяги на вірність Речі Посполитої, взяла приклад з великих польських магнатів (Браницьких, Потоцьких та ін.) і віддала себе на ласку Марії Терезії, розсудливо вирішивши, що після Варшавського трактату „розум і потреби підказують думати за себе і шукати протекції у найяснішої імператриці /106/ 174)”. /106/ 174) S. 36.

Імператриця взяла до уваги ці „реалістичні” міркування галицької шляхти, і вже восени 1773 р. губернатор почав готувати до присяги на вірність австрійській монархії шляхту, духовенство, міщанство і селянство Галичини (підданих – Sacrae Caesarea Majestatis). А. Перген видав розпорядження про складання присяги 15 листопада 1773 р. На окружних з’їздах галицька шляхта висувала власні вимоги. Погоджуючись на опіку Марії Терезії, вона виступала зі своїми „дезидератами“ (побажаннями) – переслідування схизматиків (що в умовах Галичини означало обмеження прав українського населення), обмеження прав уніатської церкви, прирівняння галицької шляхти в правах до угорського дворянства, непорушність існуючих відносин між шляхтою та її підданими тощо.

29 грудня 1773 р. шляхта урочисто підписала відповідний текст, присягаючи сама і від імені кріпосного селянства на вірність австрійській монархії. Вона не сумнівалася в збереженні своїх привілеїв, була впевнена у подальшому пануванні й свої вірнопідданські почуття до монарха виявила у вигляді піднесення великого грошового подарунку А. Пергену – 6 тис. дукатів. Лише в одному шляхта була розчарована: вона хотіла бути австрійською і підданою безпосередньо імператора, а її визнали галицькою і підлеглою губернатору /2/ 175). /2/ 175) арк. 21. Цікаво, що львівський староста Ян Кіцький і підкоморій Зельонка відмовилися від участі в церемонії інавгурації нового губернатора Галичини А. Пергена /64/ 176). /64/ 176) Стеблій Ф. Адміністративно-правовий статус. Система управління, С. 10.

Міщанство, навпаки, нічого не вимагало, а присягаючи, мріяло в майбутньому вийти з підпорядкування шляхті. Вище католицьке духовенство, вважаючи себе вірним тільки Папі Римському, змирилося з присягою. Лише українське духовенство на чолі з єпископом Левом Шептицьким, для нижчих верств якого виконання усіляких відправ було своєрідною повинністю, покірно склало присягу. Кріпосні селяни, і без присяги „вірні” своєму панові, без віри і надії на майбутнє, мовчазно сприйняли цей акт. За них присягу підписував пан або панський уповноважений, як і раніше, залишаючись під владою свого пана. Селянин тепер одержав нові повинності й обов'язки: він мав платити їй податки й постачати рекрутів.

Організація політичного апарату управління в Галичині не спричинилася до змін у соціально-економічних відносинах. Привілеї шляхти залишилися недоторканними. Захист її майна, життя і гідності взяв на себе австрійський уряд. Ні трохи не змінилося правове становище селянства, яке й надалі було об’єктом експлуатації. Селяни становили 71,8% населення краю (понад 80% селян були залежними від своїх панів, або ж католицької церкви). Ніде в Австрійській імперії визискування селянства не набрало таких повторних форм: під час літніх сільськогосподарських робіт панщина тут досягала шести днів на тиждень (у Богемії вона дорівнювала трьом дням, а в інших провінціях – і того менше) /59/ 177). /59/ 177) С. 42.

Управління Галичиною ускладнювалось особливостями життя краю. Як згадували австрійські урядовці тут вони застали “темний люд, самолюбиву шляхту і духовенство /113/ 178)”. /113/ 178) S. 17. Спеціальний австрійський референт, Ян-Вацлав Маргелік у червні 1783 р. здійснив інспекційну подорож по Галичині, підготовивши спеціальний рескрипт. Найперше інспектора вразив “фатальний стан доріг”, алей крім того Я.-В. Маргелік відзначав: