В організації влади у Галичині Австрійська монархія цілком спиралася на польську магнатсько-поміщицьку верхівку, з якої походили міністри, намісники краю, депутати австрійського парламенту і станового сейму, чиновники адміністрації. Поляки, які складали більшість у Галицькому становому сеймі, використовували його для реалізації власної концепції розвитку Галичини, яка полягала у перетворенні Галичини в польський П’ємонт. Галицький становий сейм розглядався як продовження польської державотворчої традиції, покликаної створити ґрунт для відновлення Польської держави.

Загалом, усю наявну літературу з даної проблеми можна умовно поділити на три великі групи: 1) загальні дослідження з історії Галичини (і почасти Буковини); 2) праці, в яких висвітлено правове становище Королівства Галичини і Лодомерії у складі Австрійської держави (статус краю, імплементація нового законодавства, кодексів і т. п.); 3) нечисленні дослідження, що безпосередньо порушують питання правових основ організації та діяльності Галицького станового сейму (порядок формування, регламент і форми роботи, особистісний склад тощо).

Перша група літератури є найчисельнішою, оскільки відтворює різні сторони життя Галичини після приєднання її у 1772 р. до держави Габсбургів (австрійська, польська, українська історіографія). Безпосередньо обставин інкорпорації галицьких земель до складу Австрії у популярній формі торкається Б. Павловський. Він аналізує причини занепаду Речі Посполитої (як політичні, так і економічні), геополітичну ситуацію в Європі на той час, процес приєднання Галичини і зокрема Львова, та становлення нової австрійської адміністрації в краї /137/ 3). /137/ 3) Подібний характер має і праця німецького історика Антона Бравера, де він звертає увагу на політику Відня щодо новоприєднаних земель на сході /103/ 4). /103/ 4) Водночас, А. Ягер звертає більшу увагу на реформи Йосифа ІІ і спроби відходу від модернізації країни за Леопольда ІІ /123/ 5). /123/ 5)

Справжнім хроністом австрійського Львова став Станіслав Шнюр-Пепльовський, який описав не лише життя різних верств населення і побут львів’ян, але й подав детальний аналіз громадсько-політичного життя, зокрема й щодо заснування Галицького станового сейму та його функціонування. Цікавою є характеристика діяльності окремих представників сейму, наприклад князя Л. Сапєги. Автор описав ставлення галичан до нової влади та специфіку управління краєм, звернувши увагу, зокрема, на засилля бюрократії /142, 143, 144, 145, 146/ 6). /142, 143, 144, 145, 146/ 6)

Дослідник Валер’ян Калінка (за професією журналіст, кореспондент газети “Час” у Парижі) у своїй праці головний акцент зробив на аналізі ухвал Галицького станового сейму, що слугувало ілюстрацією до поглядів автор на проблему становища краю і діяльності уряду в цілому. Не меншу цікавість викликають політичні портрети тогочасних галицьких політиків і їхня діяльність. В. Калінка довів дослідження до 1850 р., що дало йому змогу зробити узагальнюючі висновки стосовно еволюції політико-правової системи Австрії, та місце в ній Галичини /124/ 7). /124/ 7)

Важливу роль у проведенні дослідження відіграло ознайомлення з працею В. Токара, що присвячена Галичині на початках йосифінських реформ. Дослідник використав багатий джерельний матеріал, зокрема спогади Ф. Краттера і Я.-В. Маргеліка, на основі чого описав стан Королівства Галичини і Лодомерії (культура, соціальне становище на селі, роль шляхти та церкви, політичний статус) /152/ 8). /152/ 8)

Узагальнюючі праці з історії Галичини, зокрема історія суспільно-політичного руху (з акцентом на рух український), належать Миколі Кугутяку, Олексію Сухому та деяким іншим історикам. Вони аналізують взаємини між поляками та українцями, їхнє протистояння, еволюцію національної свідомості галицьких українців. Проаналізовано умови суспільно-політичного та національного життя галицьких українців від часу національного відродження у ХІХ ст. З контексту викладеного, а саме те, що Галицькому станового сейму присвячено мінімум уваги, можна зробити висновок, що ця інституція була для українців “чужою” /68, 88/ 9). /68, 88/ 9)

Чималу підгрупу літератури становлять дослідження, що відтворюють окремі питання розвитку Австрії, наприклад інфраструктурну політику, розвиток освітніх та наукових зв’язків між окремим народами Габсбурзької монархії (І. Жалоба, М. Кріль) /60, 67/ 10). /60, 67/ 10) Більш репрезентованим є ділянка досліджень, присвячена аграрному питанню в Галичині. Оскільки Галицький становий сейм наприкінці своєї історії активно дискутував питання скасування панщини, то в тих дослідженнях ми знаходимо дотичну інформацію стосовно поставленої у дослідженні проблеми (І. Заневич, С. Рибарський) /61, 139/ 11). /61, 139/ 11)

Проблем історії правового і економічного становища Галичини торкається у своїх працях історик, професор Львівського університету Францішек Буяк (1875-1953) /104/ 12). /104/ 12) Напрацювання подібного характеру є в доробку його учня – Станіслава Гошовського (1904-1987) /118/ 13). /120/ 13) Економічну політику у Галичині після 1772 р. (передусім, торговельну) і спроби реформування краю за Марії Терезії та Йосифа ІІ аналізує у своїй праці Г. Гроссман /119/ 14). /117/ 14) Проблемі колонізаційної політики в епоху освіченого абсолютизму в Королівстві Галичини і Лодомерії присвячена наукова розвідка Генріка Лепуцького /130/ 15). /130/ 15)

Не можна