Відень сприймав Галичину як найбільш відсталу провінцію, куди висилав чиновників, що провинилися на службі /59/ 180). /59/ 180) С. 23. У першій половині ХІХ ст. адміністративно-бюрократичний апарат налічував близько 40 тис. осіб (комісари, канцеляристи, касири, будівельні урядники, практиканти, лавники, судові урядники). Серед приїжджих бюрократів були німці, чехи, словенці, угорці. На початках вони витісняли польський елемент з урядових позицій, формуючи нову місцеву інтелігенцію з новою культурою та світоглядом. Австрійські урядовці, прибувши до Галичини, природно, хотіли мати добробут і хорошу зарплату.

Характерно, що “австрійцями” дуже часто називали не лише власне етнічних австрійських німців, але й представників інших народів, що прибували для служби в Галичину – угорців, чехів, хорватів, словенців і т.п. У 1827 р. видано спеціальне розпорядження згідно з яким на державну службу приймались особи, які знали хоча б одну слов’янську мову. Це зумовило наплив представників Чехії, Моравії і Сласька. Осіб ж місцевого походження, які всіляко декларували свою австрійськість називали “шварцгельберами” – з німецької “чорно-жовті” (за кольором австрійського імперського прапора) /157/ 181). /157/ 181) Козицький А. Австрійці, С. 29.

З часом, поляки стали повертати собі втрачені позиції у владній ієрархії (спочатку їх допущено до державної служби на селі) /68/ 182). /68/ 182) С. 15. Анонімний автор публіцистичного твору “Звичайний стан Галичини” зазначає: “Чужоземці приходили на нашу землю як урядовці-австрійці. Та попри чималу протекцію уряду, суспільну першість, вищу зарплатню – ті урядники вироджувалися і вже у другому поколінні асимілювались, стаючи поляками. Розуміючи цю небезпеку, уряд з 1834 р. вже не допускав галицьку молодь до державної служби, без різниці їхнього походження” /42/ 183). /42/ 183) S. 30.

Окрім культури, австрійські чиновники приносили з собою й упереджене, а то й зверхнє ставлення до місцевого населення. Ображені польські шляхтичі, котрі втрачали свій попередній суспільний статус, називали австрійських бюрократів “авантюристами” і навіть “кримінальними злочинцями без гонору /126/ 184)”. /126/ 184) S. 7. Насправді, деякі підстави так вважати дійсно були. Наприклад, один з перших старостів Львівського циркулу граф Старосольд вкрав чималу суму державних грошей і втік за кордон. В аморальній поведінці у 1808 р. звинувачено голову Львівського апеляційного суду Фервандта.

Інколи робота австрійського чиновника змальовувалась досить сатирично. Наприклад, в “Урядових пам’ятках” зустрічаємо такий опис:
“О дев’ятій годині ранку, худі і присадкуваті, з білими і червоними носами індивіди стали заходити і виходити з брами урядового приміщення… При появі начальника, настала тиша, а кільканадцять пер заскрипіли на сивому шурхуватому папері. З усмішкою задоволення на обличчі начальник повернувся назад до свого кабінету, переконавшись, що державна машина працює належним чином /50/ 185)”. /50/ 185) S. 8.

Таким чином, після приєднання Галичини до Австрії, австрійський уряд здійснив заходи щодо інкорпорації Галичини, поширив ряд державно-правових інститутів, через які намагався утвердитися в краї. Австрійська адміністрація на першому етапі панування у Галичині намагалася розв’язати питання територіально-адміністративного поділу Галичини. Він був організований на зразок чинного в Австрійській монархії, що давало змогу здійснювати ефективне управління віддаленими від столиці землями.

РОЗДІЛ 3

ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ ПЕРЕДУМОВИ УТВОРЕННЯ, СТРУКТУРА ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ГАЛИЦЬКОГО СТАНОВОГО СЕЙМУ

3.1. Утворення та етапи діяльності сейму

Цісарський патент, виданий імператрицею Марією Терезією 13 червня 1775 р., поширив на Галичину систему станової організації провінцій Австрійської імперії, що мало наслідком великі реформи в правовому інституті місцевого самоврядування цього регіону. Впровадження Галичини у станову організацію, подібну до тієї, яка існувала в інших провінціях країни становило своєрідне доповнення до акту інкорпорації. Відповідно до Терезіанського статуту 1775 р. було заплановане формування Галицького станового сейму (Landstдnde), як представницького органу трьох станових груп краю (магнатів, рицарства (шляхти), міщанства) /26/ 186). /26/ 186) Wzglжdem Ustanowienia i okreъlenia krajowych Galicyi Stanуw, S. 97. За посередництвом цієї інституції офіційний Відень хотів не лише нав’язати контакти із місцевою аристократією, але й зміцнити позиції австрійської влади в Галичині /26/ 186). /114/ 187) S. 98.

У “Пам’ятниках” Генрика Богданського, сучасника тих подій, діяльність Галицького станового сейму нерозривно пов’язується із духом республіканізму, що стабільно витав серед польської шляхти /45/ 188). /45/ 188) S. 440. Проте можна погодитись з дослідником історії права Освальдом Бальцером, котрий трактував Галицький становий сейм як “середньовічний пережиток” /98/ 189), /98/ 189) S. 351. хоч факт створення такого органу також свідчив про використання австрійською владою демократичних методів в управлінні своїми володіннями. Та так чи інакше, сейм був не більше, аніж “декоративною установою при львівських губернаторах /132/ 190)”. /132/ 190) S. 34. Свідченням того є хоча б той факт, що губернатори безпосередньо впливали не лише на предмет розгляду сейму, але й на порядок його роботи – аж до найменших деталей. Наприклад, у спогадах Мауріція Країнського зазначено: губернатор Кріг, фактично, сам диктував протоколи сейму, що навіть архикнязь Фердинанд робив з цього приводу зауваження /132/ 191). /132/ 191) S. 125. В адресі на ім’я цісаря не можна було зробити навіть стилістичних правок без згоди намісника цісаря.

Губернатором Галичини у період, коли уперше зроблено спробу