скликати Галицький становий сейм, був Генрих фон Ауершперг (1774-1780), родом зі Штриії. Втім, за нього на основі Терезіанської ординації 1775 р., Галицький становий сейм так і не було скликано, бо як видається, він у той час був зайнятий розв’язанням нагальних економічних проблем /117/ 192). /117/ 192) S. 454. Патент від 1775 р. так і залишався на папері до кінця правління імператриці Марії Терезії. Питання, чому так сталося залишається відкритим і не до кінця зрозумілим. Галицькі губернатори не поспішали з його реалізацією, а галицька шляхта, що на перший погляд дивно, також не виступила з ініціативою запровадити його в життя. Можна також припустити те, що австрійська влада остерігалась посилення польської аристократії з її сепаратистськими поглядами у бік територіально обділеної декількома роками перед тим Речі Посполитої. Зважаючи на перипетії з присягою галицької шляхти, в уряду не було впевненості у стовідсотковій лояльності до Габсбурзької династії.
Чергову спробу скликати становий сейм зроблено новим цісарем-реформатором Йосифом ІІ. 20 січня 1782 р. у Львові обнародувано цісарський патент про заснування Галицького станового сейму. У ньому, зокрема, йшлося: “Прагнемо, аби духовна і світська шляхта цих країв (Галичини і Лодомерії), подібно як і в інших наших провінціях, склали станове зібрання” /41/ 193). /41/ 193) S. 17. Ординація Йосифа ІІ 1782 р. значною мірою повторювала Терезіанський патент 1775 р., хоч дещо і розширювала повноваження керівного органу сейму – Станового комітету (виділу) /157/ 194). /157/ 194) Аркуша О. Галицький становий сейм, S. 478. Але й цього разу Галицький становий сейм у випадку скликання мав залишатися не більше, аніж декорацією до абсолютистських порядків, що панували в імперії Габсбургів /73/ 195). /73/ 195) C. 19.
Тож, 11 вересня 1782 р. Йосиф ІІ впровадив Терезіанський патент в дію. Було проведено вибори до станового комітету: з-поміж магнатерії та шляхти обрано двох депутатів на шість років, двох – на чотири роки, двох – на два роки. Що два роки до комітету слід було добирати по одному депутату з магнатів і шляхти відповідно. Наприклад, 16 січня 1784 р. до сеймового органу обрано магната графа Красіцького і шляхтича Самуеля Рогалю Левицького /29/ 196). /29/ 196) Cyrkularz konwokaceja Stanуw na elekcya nowych czщnkуw, S. 219-220. Зміни, окрім зазначеного вище розширення повноважень Станового комітету, полягали переважно в обмеженні участі духовенства у роботі інституції. Крім того імператор зобов’язав усіх шляхтичів довести свою споконвічну належність до шляхетського стану і засвідчити її підписом магната. Така зміна негативно вплинула на діяльність Галицького станового сейму, у першу чергу через зменшення серед шляхтичів бажаючих засідати у ньому /79/ 197). /79/ 197) C. 75.
Тим не менше, у 1782 р. році відбулася урочиста інавгурація Галицького станового сейму. Все це дійство відбувалося в атмосфері великої помпезності: на вулицях Львова лунали салюти, проходили фестини. Святкові заходи та гостини, по суті справи, затьмарили саму роботу сейму. Із спогадів галицького губернатора Йозефа Брігідо (1780-1794) випливає, що депутати здебільшого те й робили, що святкували: “12 вересня у мене знову був обід, а в домі Коритовських поставлено повторно шість столів на 200 осіб – писав Й. Брігідо. – Дня 13 вересня окрім обідів влаштували знову прийняття… Дня 14 вересня відбулось перше засідання сейму, на якому вибрано депутатів до Станового комітету, секретаря, архіваріуса. Далі був обід у мене і в домі Коритовських /113/ 198)”. /113/ 198) S. 64.
Важливим моментом в історії Галицького станового сейму став пошук приміщення для його засідань. 12 вересня 1783 р. імператор дозволив сеймові збиратися в приміщенні старого палацу Львова на площі Каструм. Засідання інституції аж до припинення її діяльності відбувались в єзуїтському костелі Львова, збудованому у 1635 р. в бароковому стилі. Загалом, костел був одним з найбільших у місті. Після ліквідації в Австрійській імперії ордену єзуїтів у 1773 р., в його приміщеннях розмістилися губерніальні органи влади /66/ 199). /66/ 199) C. 66-67. Після відновлення Галицького станового сейму 1817 р. залою засідань мало стати приміщення університетської бібліотеки.
За Йосифа ІІ сейм збирався ще тричі – 1784, 1786 і 1788 рр., головно для того аби провести чергові вибори до Станового комітету. Правда, сейм 1784 р. зумів також ухвалити декілька звернень, одне з яких до священнослужителів (Praelati et Canonici), а інше до міщан Львова (Actum Leopoli in Pretorio Urbis Die Vige) /93/ 200). /93/ 200) C. 313. Це можна пояснити тим, що сам імператор не був прихильником будь-яких станових привілеїв, а відтак і типово станових установ /93/ 201). /93/ 201) C. 313. За Йосифа ІІ проголошено зміни, що сильно обмежували права шляхти: заборонено збільшення поміщицьких землеволодінь за рахунок “прирізки” селянських земель, суд над селянами мав здійснювати не пан, а спеціально призначений державний чиновник. Реформаторська політика в Галичині в основному зосередилась на ослабленні позицій польської шляхти як джерела державних смут і винуватця занепаду сільського господарства /59/ 202). /59/ 202) C. 42. Йосифінські реформи мали на меті урівняти у правах різні національні та релігійні групи, проте все це не порушувало усталеного віками станового укладу місцевого галицького суспільства. Тож, модернізація мала більше політичний, аніж економічний характер.
Після смерті імператора Йосифа ІІ скликання Галицького станового сейму на деякий час припинилися. За Леопольда ІІ (1790-1792 рр.) інституція, репрезентована Становим комітетом, активізувала свою роботу, виступивши зокрема