Відзначимо, що творці “Великої хартії вольностей для Галичини” діяли всупереч Прагматичній санкції 1713 р., виділяючи у рамках Австрійської імперії три краї (австрійсько-альпійський, чеський та угорський), її автори підкреслювали, що Галичина має повне право стати четвертим краєм, поєднаним з монархією актом персональної унії. Це означало, що кожний австрійський імператор повинен був окремо коронуватися на короля Галичини і Лодомерії і дотримуватися галицької конституції. Внаслідок переговорів польської знаті з австрійським урядом цей конституційний проект зазнав деяких змін. Однак несподівана смерть імператора Леопольда ІІ у 1792 р. унеможливила прийняття цього документу.

Конституція так і не була впроваджена в життя, очевидно, й через побоювання відцентрових настроїв і “підступності” польської шляхти, на чому особливо наголошував Антон Кауніц /117/ 212). /117/ 212) S. 135. Піднесення політичної ваги польської шляхти в регіоні могло закінчитися для Габсбургів у той час не надто добре. У протоколі наради Надвірної комісії від 21 і 28 січня 1791 р. йдеться: “Польська шляхта, що нараховує близько 30 тисяч осіб, плекає особливий пієтет за Річчю Посполитою, від якої була відділена 18 років перед тим. Така прив’язаність є, звісно ж, шкідливою для інтересів монархії” /41/ 213). /41/ 213) Protokущ narad wiedeсskiej Komisji Nadwornej z 21 i 28 stycznia 1791 r. w sprawie dezyderatуw deputowanuch galicyjskich z 1790 r., S. 23. Втім, заради справедливості, відзначимо: незалежна течія у польському русі була менш чисельною і впливовою, аніж угодовська (австрофільська), що всіляко декларувала свою прив’язаність до Габсбургів /119/ 214). /119/ 214) S. 16.

Після 1795 р., коли Галицький становий сейм короткотерміново скликано для ухвалення військового податку, інституцію протягом довшого часу не скликали. Австрія була втягнена у війну з Наполеоном Бонапартом і загравання з демократією у провінціях було несумісне. Засноване Наполеоном І Варшавське герцогство стало прообразом Королівства Польського, утвореного згідно з рішеннями Віденського конгресу і переданого Росії у 1815 р. Французькі впливи привели до деякого зміцнення польського національного руху, хоч насправді вплив Французької революції на Галичину та її аристократію з-поміж усіх австрійських провінцій був чи не найменший /155/ 215). /155/ 215) S. 176.

За імператора Франца ІІ – аж до кінця наполеонівських воєн, Галицький становий сейм не збирався, зрештою як і не функціонував Становий комітет. Це й не дивно, цісар не мав часу займатися галицькими справами, та й в умовах війни з наполеонівською Францією, становий сейм був непотрібний взагалі /126/ 216). /126/ 216) S. 17. Поточними справами займалась канцелярія Станового комітету на чолі з секретарем Лукашем Дамбським, а згодом Яном Боярським, котрий обіймав цю посаду досить довго (у 1780-х рр. секретарем був Міхал Стоповський) /8/ 217). /8/ 217) арк. 4. Що характерно, у той час канцелярію розглядали не інакше як Становий комітет. Проте сеймова канцелярія була не вправі розглядати низку питань, як от скажімо стосовно табуляції поміщицьких маєтків. Не скликання тривалий час сейму пояснюється поширення абсолютистських тенденцій, хоч австрійська влада мотивувала це організаційними труднощами /81/ 218). /81/ 218) С. 118.

Ухвали Віденського конгресу 1815 р. обіцяли полякам дозвіл на створення автономістських інституцій /102/ 219). /102/ 219) S. 33. Тоді ж вирішено, що піддані Королівства Галичини і Лодомерії отримають установу, “котра гарантує збереження їхньої нації”(!?) /132/ 220). /132/ 220) S. 12. Для виконання цієї постанови імператор Франц І патентом від 14 квітня 1817 р. відновив Станову конституцію для Королівства Галичини і Лодомерії разом з Буковиною, поклавши початок новому етапові функціонування Галицького станового сейму /39/ 221). /39/ 221) Patent wzglжdem stanуw Krуlestwa Galicyi і Lodomeryi wraz z Bukowina, S. 32-33. Станова конституція 1817 р., по суті справи, була модифікацією попередніх ухвал Відня (1775 і 1782 рр.). Імператор не мав на меті посилювати позицію місцевих станів стосовно центральної влади, але після наполеонівських воєн і Віденського конгресу політична кон’юнктура змінилася. Незабаром, утворено подібний становий сейм на польських землях Королівства Пруссії: 1823 р. для Східної Пруссії та Слаську, 1830 р. скликано перший познанський сейм (згодом скликався що два роки) /96/ 222). /96/ 222) S. 78.

Свою роботу Галицький становий сейм розпочав 16 червня 1817 р. у Львові, в приміщенні закритого на той час австрійським урядом єзуїтського костелу. Львівський католицький архієпископ Анджей Скарбек так оцінював цю подію для історії краю: “Нині особливо пам’ятний день, про який наші потомки згадуватимуть з особливим теплом, як і про Цісаря нашого – засновника Станів галицьких” /132/ 223). /132/ 223) S. 1. У свою чергу, граф Леон Сапєга так описував церемонію відкриття сейму: “Сейми починались з великої церемонії. Збирались в залі відкриття, в університетській бібліотеці. Всі в мундирах. Іменовані цісарем т.зв. сеймові комісари, приїжджали в старосвітських позолочених каретах, у які було запряжено шість коней… Їхали немов від самого цісаря і доносили, що Найясніший Пан здоровий. Спочатку мали виступати губернатор і архикнязь; на другий день на порядку денному постали проблеми краю” /51/ 224). /51/ 224) S. 132.

Процес інавгурації у 1817 р., а особливо святкове дійство, дуже нагадувало відкриття сейму 1782 р. Усе відбувалось з помпезністю до смішного. Як відзначає відомий український історик Іван Крип’якевич, відкриття сесій сейму “відбувалось дуже святочно, перед костелом військо і поліція держали шпалір (почесну варту); переїзд через площу був