Текст інсталяційного рескрипту був чималий і починався він зверненням до депутатів, у якому були такі епітети як “ясновельможні”, “побожні”, “шляхетні”, “вірні” і т.п. Після вступу наголошено на причинах скликання сейму, – пов’язуючи цю подію із завершенням наполеонівських воєн у Європі і настанням спокою. Фактично, у залі панували патріархальні настрої і вся заслуга скликання Галицького станового сейму приписувалась австрійському імператорові. Цісар Франц І, зі свого боку, теж розглядав такий крок як акт величезної поступки.

Далі цісарський рескрипт регламентував місце і порядок засідання членів сейму. Цікаво, що по центру і на найвищому місці в залі мав стояти імпровізований трон із портретом цісаря. Після прочитання рескрипту, на засіданні сейму виступили губернатор барон Гауер та архієпископ, а в 1817-1818 рр. ще й ректор Львівського університету, Анджей Алоїзій Анквич (1814-1833). Обидва розпочали свої виступи німецькою, але незабаром перейшли на польську мову. На особливу увагу заслуговує виступ К. Жевуського, у якому комісар назвав Галицький становий сейм – “народним зібранням” /132/ 228). /132/ 228) S. 27.

Галицький становий сейм опинився в центрі уваги у час візиту цісаря у липні 1817 р. Станова делегація на чолі з президентом сейму Гауером виїхала назустріч імператора до Цєшина. Цісар не скупився на відзнаки, нагородивши Гауера великим хрестом ордену Леопольда, К. Жевуського командорським хрестом ордену Св. Стефана (водночас, призначений таємним радником), комісара сейму С. Мнішека командорським хрестом ордену Леопольда. Інші члени сейму отримали теж досить високі нагороди. Хвальні і розлогі виступи не дозволили сеймові приступити до його безпосередніх обов’язків. Єдине, що встигли зробити депутати, так це надати баронові Гауеру індигенат, проігнорувавши важливе податкове питання /39/ 229). /39/ 229) Cyrkularz. Zawieraiаcy Patent ktуrym Nayiaъnieyszy Pan, jego Excellencyia, Barona Hauera, prezжm zgromadzenia Stanуw Galicyiskich mianowaг raczyщ, S. 42. Відразу ж після закінчення інсталяційної сесії розпочалось святкування – фестини.

У 1833 р. після дворічного періоду конституційної невизначеності у доцільності роботи сейму, відкрилась його нова сесія. Становий комітет наголошував, що Галицький становий сейм не зміг зібратися у 1831 р. через епідемію холери в Галичині, а 1832 р. через спізнілий приїзд нового генерал-губернатора. Та всі розуміли, що однією з причин стало польське повстання 1830-1831 рр., після якого Відень ставився до поляків ще з більшою недовірою.

Починаючи з 1818 р., сеймові засідання проводилися в читальній залі університетської бібліотеки. Напередодні першого засідання сейму відбулося неофіційне зібрання депутатів, що згодом переросло у традицію. На таких зібраннях узгоджувалися погляди представників суспільних станів, щоб на офіційних сесіях не виникало ніяких конфліктів і наявні питання були погоджені /124/ 230). /124/ 230) S. 51. Не підозрюючи, що сесія 1845 р. буде останньою в його історії, Становий комітет, через збільшення кількості засідателів, розглядав можливість перенесення роботи до зали львівської Ратуші. Проте напередодні сесії не вдалося домовитись з магістратом і полагодити усі папери, тому засідання відбулося у старому приміщенні /132/ 231). /132/ 231) S. 118.

Були побоювання, що участь в роботі сейму захоче взяти велика кількість бажаючих, проте на перше сеймове засідання за цісаря Йосифа ІІ у 1782 р. до Львова прибуло близько 230 депутатів (у 1784 р. – було лише 62 бажаючих) /5/ 232). /5/ 232) арк. 12зв. Протягом перших двадцяти років роботи Галицького станового сейму з часу відновлення 1817 р. у лицарському стані засідало від 20 до 40 депутатів, а одного разу – в 1837 р. лише 18. В стані магнатів засідало у той час від кількох до кільканадцяти представників. Разом з іншими депутатами (духовенство і двоє міщан) у ті роки збиралося у середньому 50-70 осіб. Австрійську владу, цілком зрозуміло, зовсім не хвилювало, що сеймові засідання в окремі роки відвідувало так мало депутатів /116/ 233). /116/ 233) S. 133.

У 20–30-х роках ХІХ ст. на сеймові сесії збиралося не більше 70 осіб. Так, 1837 р. у лицарському стані засідало лише 18 депутатів. Тільки в останні роки своєї діяльності сейм збирав дещо більше депутатів (понад сотню). Наприклад, на сесії 1841 р. були присутні 124 осіб. Серед них такі відомі і публічні люди як: тарновський єпископ Юзеф Войтарович, граф Казімєж Красіцький, майбутній намісник Галичини граф Агенор Голуховський, граф Франц Стадіон, шляхтичі Мауріцій Країнський, Вацлав Залєський, Кароль Котарський (учасник повстання 1846 р.).

Лише в останні роки існування сейму, коли вирішувалися важливі справи усієї Галичини, його кількість зросла до 100 депутатів. На остатній сесії сейму 1845 р. були присутні 143 представники: у стані магнатів – 32, лицарському стані (шляхта без титулів) – 93. Серед магнатів засідали князь Кароль Яблоновський, граф Казімєж Дзєдушицький, граф Влодімєж Русоцький, граф Алєксандр Стадницький, граф Юзеф Зулуський; серед шляхтичів Владислав Бадені, Корнель Кшечунович, Валер’ян Подлевський, Людвік Скшинський, Станіслав Старовейський та інші. Серед