Депутати Галицького станового сейму мали носити спеціальний мундир у польських національних кольорах (червоно-білих), з використанням герба королівства Галичини і Лодомерії, який представляв собою геральдичний щит, увінчаний королівською короною і був затверджений 27 січня 1782 р. Йосифом ІІ. Голубе тло щита посередині було розділене червоною смугою. У верхній частині щита зображувався чорний орел, а у нижній – три однакового розміру золоті корони. Червона, чорна і жовта барви повторювали колористику прапора Австрійської держави /78/ 263). /78/ 263) С. 85.

“Газета Львовська” напередодні скликання сейму описала вигляд мундиру, фасон якого розробив головний кравець віденського двору А.Алкенс. Схвалити фасон мали депутати, а затвердити – імператор. Зображення офіційного мундира не вдалося виявити, однак джерела містять його детальний опис: “Гранатовий фрак з пурпуровим комірцем та вилогами; Крій на зразок офіцерських мундирів, тобто з одним рядом ґудзиків; внизу, біля кишень вилоги з того ж сукна, тільки з червоною облямівкою; біла камізелька; штани білого або гранатового кольору до чобіт; золоті еполети, на яких вишитий галицький герб; золоті ґудзики з галицьким гербом; трикутний капелюх із золотим еполетом; шпага зі срібною або срібно-платиновою ручкою; ремінь з чорної шкіри, оздоблений сріблом; срібна портупея” /52/ 264). /52/ 264) 1817. 5 maja.

Фактично, мундир був комбінацією, щось середнім між одягом урядовця і офіцера. Згодом, вирішено додати до його вигляду народні елементи. Відтак, мундир набув іншого вигляду: гранатовий фрак з пурпуровим коміром і вилогами; білий жупан; червона шапка з білою стрічкою; шабля з срібною або срібно-платиновою ручкою; сріблястий ремінь. Врешті-решт, дискусії завершились цісарською постановою, в якій визначено, що мундир має бути пурпурового кольору з голубими вилогами, погафтованими золотом. До того ж, цікаво, одіж могла бути як німецького, так і польського крою /132/ 265). /132/ 265) S. 15.

Таким чином, керуючись цісарськими патентами, Галицький становий сейм творили представники трьох, а з 1817 р. чотирьох станів – духовенства, магнатерії, лицарства та міщанства Королівства Галичини та Лодомерії. Певний час, своїх делегатів до сейму посилала і Буковина, що була складовою провінції. Кількість депутатів не була сталою, а побоювання того, що на сесії сейму заявиться надто велика кількість бажаючих себе не виправдали.

3.3. Регламент роботи

Сесії Галицького станового сейму мали відбуватися раз на рік, під керівництвом губернатора. Імператор мав право скликати надзвичайні зібрання сейму, проте цим правом ніколи не користався. У 1823 р. “на прохання деяких обивателів” з’явилась пропозиція аби сейм збирався раз у три роки, однак така пропозиція не знайшла належної підтримки. Якщо на першому етапі своєї історії (1775-1782 рр.) існування сейму було лише на папері, то у другий період (1782-1788 рр.) становий сейм скликався всього тричі для розв’язання питання про встановлення порядку обрання війтів і присяжних у сільських громадах та з метою обрання нових членів Станового комітету /6/ 266). /6/ 266) арк. 7.

У 1790-1791 рр. за підтримки наступника Йосифа ІІ імператора Леопольда ІІ Галицький становий сейм та його виконавчий комітет розвинули активнішу діяльність (це добре видно на основі протоколів комітету) /9/ 267). /9/ 267) арк. 30-31. Цьому сприяло розширення політичних прав обивателів краю, викладених у спеціальному цісарському патенті /25/ 268). /25/ 268) Cyrkularz wzglжdem nowego zbioru politycznych praw i rozporzаdzeс, S. 43. Сеймові сесії, згідно з цією Великою хартією вольностей для Галичини, мали тривати чотири тижні з правом продовження роботи на два тижні. На триваліше засідання потрібен був дозвіл імператора. Він також делегував на сейм свого представника, який вручав вірчі грамоти і ознайомлювався з прийнятими ухвалами. Однак представник імператора не мав права брати участь у роботі сейму: виступати на засіданнях, бути присутнім при обговоренні і прийнятті ухвал. Втім, як показує історія, сеймові сесії тривали не більше одного тижня /79/ 269). /79/ 269) C. 77.

Після 1817 р. сейм мав збиратися раз на рік, у визначений імператором час. Сеймові сесії тривали, звичайно, не довше ніж тиждень – як правило кілька днів – і лише остання сесія 1845 р. – два тижні. Засідання сейму розпочиналися, як правило, у другій половині жовтня, а в останні роки існування цього представницького органу – у другій половині вересня – як найзручніший період для такої роботи. У 1823 р. Галицький становий сейм просив імператора дозволити збиратися у найкращий для укладення контрактів період – початок червня. Відень відповів, що пристане на таке подання, але за умови, що Галицький сейм за тірольським зразком спочатку прийматиме розклад податків, а вже потім “податкові постулати” вноситимуться до сейму. На це Галицький становий сейм не пристав, тож все залишилось так як було до того.

Виконавши урядові постулати, сейм ухвалював так звані адреси до імператора, після чого губернатор наказував розпустити його. Насправді ці адреси були за суттю та формою вірнопідданськими (наприклад, ім’я і титули цісаря писались великими буквами і виділялись) /10/ 270), /10/ 270) арк. 2. але деколи містили несміливі