оминути боком наукову літературу з історії держави і права Буковини – території, яка у свій час належала до Королівства Галичини Лодомерії, а її представники брали участь (правда, не надто активну) у роботі Галицького станового сейму. Ось уже багато років класичним залишається дослідження Раймунда Фрідріха Кайндля з історії Чернівців, в якій автор скептично ставиться до цієї інституції /65/ 16). /65/ 16) Іншим непересічним дослідженням, є робота сучасного правознавця та історика М. Никифорака, що порушує питання державного ладу і права на Буковині /82, 83/ 17). /82, 83/ 17)
Загалом, цікаву інформацію стосовно політико-правового розвитку Галичини знаходимо також у дослідженнях Г. Верешицького, К. Крулінського, К. Хледовського, Г. Шмідта та інших науковців /106, 126, 140, 141, 156/ 18). /106, 126, 140, 141, 156/ 18)
В межах другої групи літератури помітне місце серед дослідників поставленої у дисертації проблеми належить історику права, професору польського права, декану правничого факультету та ректору Львівського університету (1895-1896). Австрійцю за походженням Освальду Мар’яну Бальцеру (1858-1933). Працюючи в університеті, О. Бальцер протягом 1891-1918 рр. викладав історію австрійського державного устрою. Він вважав досконалим державний устрій Польського Королівства та Речі Посполитої, а втрату польської державності пояснював агресивністю сусідніх держав (Росії, Пруссії та Австрії). У 1897 р. О. Бальцер виступив із відкритим листом проти закидів німецького історика Теодора Моммзена стосовно “меншовартості слов’янських народів”. У середині 1920-х рр. Бальцер ініціював створення кафедри польського судового права у Львівському університеті.
О. Бальцер простежив у своїх наукових працях появу постулатових сеймів в Австрійській імперії, процес еволюції і кодифікації права, становлення шляхетського стану (зокрема, польського), ліквідацію міського самоуправління, передбаченого Магдебурзьким правом, державну централізацію, зростання ролі австрійської бюрократії, проведення судових реформ, і врешті-решт – перетворення Австрії на дуалістичну Австро-Угорську монархію /98, 99, 100, 101/ 19). /98, 99, 100, 101/ 19)
Велику цікавість складають дослідження професора Станіслава Старшинського. Вони присвячені аналізові австрійської системи права, її еволюції, поширення у Галичині. Автор намагається порівняти політико-правову систему польських та інших слов’янських земель, з’ясувати взаємодію австрійського і польського права. Окремо слід зупинитися на спробі С. Старшинського охарактеризувати проект конституції цісаря Леопольда ІІ для Галичини. Дослідник припускав, що якби не короткочасне правління імператора, то перед Галичиною відкрилися б нові можливості у політичному житті, у тому числі розширено повноваження місцевого станового сейму /148, 149, 150/ 20). /148, 149, 150/ 20)
Близькі за напрямком до досліджень С. Старшинського є праці Станіслава Кутшеби, в яких він відтворює еволюцію правової системи на польських землях і вплив права інших країн. Саме С. Кутшеба одним з перших описав структуру і специфіку функціонування державних органів влади у період після поділів Речі Посполитої /128/ 21). /128/ 21) У той час, Максиміліан Бах аналізує австрійську політико-правову систему протягом першої половини ХІХ ст., даючи оцінку внутрішнім чинникам, що визначали суть правлячого режиму /55/ 22). /55/ 22) Ще далі йде Леон Василевський, котрий акцентує увагу на вазі національного питання для внутрішньополітичного розвитку держави Габсбургів /57, 154/ 23). /57, 154/ 23) У 1947 р. вийшла монографія академіка Й. Трайніна, у якій фактично вперше в радянській історико-правовій літературі висвітлено національні взаємовідносини в Австрії (Австро-Угорщині), національну політику уряду, що відбилась на державному ладі /91/ 24). /91/ 24)
Галичина була об’єктом наукового зацікавлення професора Станіслава Гродзіського (1929 р. н.) – одного з перших істориків права в Польщі. У центрі досліджень С. Гродзіського польські землі періоду поділів та бездержавності, становлення тут австрійської системи права. Автор порівнює систему права держав, що брали участь у поділах Речі Посполитої, акцентуючи увагу на Галичині і її політичному устрою в рамках монархії Габсбургів. У С. Гродзіського Галицький сейм постає як “політична карикатура”, “заповідник опозиції”. Дослідник приходить до висновку, що сейм створено, аби закрити пустку на місці колишніх представницьких інституцій /114, 115, 116/ 25). /114, 115, 116/ 25)
Заслуговують на увагу монографічні дослідження професора К. Гжибовського та професора А. Дзядзя. Вони проаналізували велику кількість нормативних актів, що стосувалися австрійських центральних і місцевих органів влади і управління, а також судових органів, показавши ті зміни, що відбулися в Галичині одразу після революції 1848-1849 рр., у тому числі ліквідацію станової системи. /110, 118/ 26)
До третьої групи літератури можна віднести лише декілька праць. Так, польський дослідник Казімєж Бартошевіч досить детально описав ті зміни, що відбулися в Галичині після приєднання до Австрії, зупинившись на початковому етапі діяльності станового сейму. Основний його висновок – нестачу змісту (конкретних результатів роботи) заступала форма (пишні церемонії) /102/ 27). /102/ 27)
Проте, поза сумнівом, найбільшим авторитетом у вивченні історії Галицького станового сейму залишається Броніслав Лозинський. Його праця “Галицький становий сейм (1817-1845 рр.)” складається з п’яти розділів, в яких висвітлено організацію та інсталяцію сейму, спроби зменшити податковий тягар, активізацію роботи на схилку свого існування та причини його ліквідації. Основна думка Б. Лозинського (у тому числі в інших монографіях) зводиться до тези, що сейм був заручником ситуації в Австрії і всіляко намагався у непростих умовах висловлювати свою думку. І хоч, багато задуманого не вдалося реалізувати, вже сама ініціатива важила дуже багато /132, 133, 134, 135/ 28). /132, 133, 134, 135/ 28)
Одним із перших українських дослідників, що порушив питання формування і діяльності Галицького станового сейму в рамках функціонування державно-правових та самоврядних інститутів у Галичиині в складі Австрії та Австро-Угорщини, був професор Володимир Кульчицький. Результатом його досліджень стала кандидатська і