Якщо переважну більшість прохань Галицького станового сейму Відень делікатно ігнорував або відхиляв, то нескромна пропозиція Ісидора Пєтруцького, яка знайшла підтримку в сеймі у 1844 р., про зрівняння в правах чиновників – незалежно від національності, викликала в офіційних властей обурення. Зрозуміло, що це був сеймовий спротив польської шляхти проти засилля німецькомовних бюрократів. Надвірна канцелярія відповіла, що дане питання не входить до компетенції сейму, тим більше, що така пропозиція абсолютно не аргументована. До того ж, уряд наголошував, що приїжджі чиновники достатньо кваліфіковані, що не можна сказати про місцевих бюрократів /132/ 303). /132/ 303) S. 117.

Центральна влада Австрійської імперії позитивно реагувала тільки тоді, коли йшлося про обрання нового депутата, призначення на посаду чиновника, або коли виникала потреба надати шляхетські привілеї черговому претендентові. Про анулювання податкових заборгованостей, поширення мовних прав, піднесення промислу льону та інші проблеми, уряд й не бажав слухати. Так само не вітався волюнтаризм щодо ініціативи побудови Галицької залізниці, чи, особливо, скасування панщини. Насмілимось припустити, що останній крок безпосередньо відбився на майбутньому сейму, зумовивши у підсумку його ліквідацію.

Історія діяльності сейму показує, що інституція багато уваги присвячувала організації різного роду імпрез. Складається враження, що організація святкових зустрічей впливових віденських гостей, зокрема представників династії Габсбургів, стало негласною традицією. Наприклад, у “Пам’ятнику галицьких урядників” читаємо: “Дня 25 [вересня 1839 р.] станові обивателі на честь його цісарської величності (архикнязя Франца) влаштували за власний кошт у редутовій залі бал… Дня 29 [вересня 1839 р.] стани власним коштом організували бал у залі Стрілецького товариства… Відбулись нічні салютування /50/ 304) ”. /50/ 304) S. 193-194. І таких подібних випадків можна віднайти ще чимало.

Аналіз компетенції і діяльності сейму свідчить, що цей орган, так чи інакше, був елементом державного апарату Австрійської імперії, який, через обмежені повноваження, аж ніяк не міг обмежити абсолютизм монарха. Його створення мало на меті привернути на свій бік шляхетську верхівку краю і таким чином зміцнити у ньому австрійське панування. Цей задум Відня вдалося почасти реалізувати, однак, коли вірнопідданські адреси усе частіше стали наповнюватися “занадто сміливими проханнями” до цісаря, це означало (з погляду офіційних властей), що інституція починає зловживати високою довірою. Це й зумовило, що сейм діяв як становий орган галицької і буковинської шляхти не відіграв визначальної ролі у суспільно-політичному житті краю.

Багато хто з представників галицької еліти сподівався, що скликання Галицького станового сейму є лише початком нового регіонального парламентаризму і повноваження інституції розширяться (принаймні до рівня сеймів Чехії та Угорщини). Однак такі сподівання не виправдалися, так само як і не справдилися припущення, що сейм стане “зав’язком” конституції краю. Зважаючи на свій статус і реальні повноваження Галицький сейм був пережитком середньовічної станової моделі суспільства.

4.2. Діяльність керівних органів сейму

Згідно законодавства усі важливі справи краю мали вирішуватися на сесіях Галицького станового сейму, а для поточних справ було засновано Крайовий виділ, або Становий комітет (Landes Ausschuss). Він був єдиним виконавчим органом сейму, який складався з депутатів (асесорів), обраних сеймом зі свого складу на шість років /98/ 305). /98/ 305) S. 301. До першого складу Станового комітету входили: один представник від духовенства, та по три представники від магнатів і лицарів. Уже до Станового комітету 1817 р. належали два платні і два неплатні депутати з перших трьох станів і один представник від міста Львова /37/ 306). /37/ 306) S. 94. Комітет мав збиратися “у разі потреби” (фактично, не збирався після другого поділу Речі Посполитої) /116/ 307). /116/ 307) S. 129.

Головою Станового комітету був губернатор і лише деколи керівництво здійснював найстарший за віком депутат – представник стану магнатів. Посади у виконавчому органі були платні – 2000 золотих ринських за термін скликання. Що два роки відбувалася ротація у складі Станового комітету: дві нові кандидатури обиралися таємним голосуванням і затверджувалися імператором. Комітет мав також постійних членів: секретаря, архіваріуса та двох переписувачів (копістів) /114/ 308). /114/ 308) S. 146. Губернатор мав право визначати порядок роботи сейму, черговість обговорення питань, а також процедуру підрахунку голосів депутатів. Він також голосував на власний вибір першим або останнім. Імператор мав право призначати головуючого на сесіях з числа найбільш знатних депутатів, що повинно було стати свідченням демократизації у роботі представницького органу галицьких і буковинських станів. Однак документально зафіксований лише один такий випадок, коли у 1820-1823 рр. на сесіях сейму головував граф Я.Канті Стадницький /81/ 309). /81/ 309) C. 119.

Після 1817 р. відбулися зміни у структурі комітету. З того часу він складався з чотирьох відділів: шкільного, у справах управління, суспільних прибутків та шляхетських метрик. Сам комітет складали по два представники перших трьох станів та один від четвертого. Становий комітет отримав скромний службовий персонал та архів На утримання сейму, а фактично комітету, бо сейм скликався лише разу рік на декілька днів, мав йти ґрунтовий податок – 26 зол. у рік /37/ 310). /37/ 310) Rzаd krajowy i ustrуj prawny, S. 94.

Для ведення поточних справ був заснований