Першими сеймовими комісарами були призначені графи Казіємж Жевуський і Станіслав Мнішек. Церемонію їхнього вступу на посаду висвітлила “Газета Львівська”: “14 червня 1817 р. о 6 годині вечора поїхали вони у кареті, запряженій шісткою коней у супроводі відділу кінноти до помешкання губернського президента графа Гауера, де від брами будинку на сходах аж до вхідних дверей стояли двома рядами вояки... Після вручення імператорських рескриптів комісари склали присягу. Потім виголосили урочисті промови, вислухали також урочисту відповідь президента і від’їхали... Коли проїжджали перед головним перехрестям, їм віддавали честь, били у барабани, а перед помешканнями першого сеймового комісара поставили дві почесні охорони /52/ 320) ”. /52/ 320) 1817. 14 czerwca.

Комісари як представники імператора були високоповажними людьми в Галичині та мали до себе особливе ставлення суспільства. Перед засіданням Галицького станового сейму їх урочисто зустрічали, а потім проводжали маршалок (губернатор) та інші посадові особи. Маршалок сейму визначав групу осіб із числа представників кожного стану, які привозили і відвозили комісарів до їхніх помешкань у парадних каретах із супроводом озброєних військових /132/ 321). /132/ 321) S. 24. Така місія виглядала дуже почесною. Самі ж комісари надто не перетруджувались, а їхня робота виглядала простою формальністю. Згодом імператор перестав надсилати до Львова своїх комісарів, а їхні повноваження перейшли до губернатора та його заступника.

4.3. Ухвалення адресів на ім’я імператора

Окрім розгляду цісарських подань, Галицький становий сейм був уповноважений подавати на ім’я імператора т.зв. адреси (петиції). До 1817 р. складно вести мову про такі звернення, бо сейм перебував у невизначеному стані, та й збирався з часу заснування усього декілька разів. Інша ситуація після 1817 р., коли підготовка адресів стала звичним явищем. Як показує історія інституції, можна навіть виокремити основні питання, які порушувалися у цих зверненнях – це податки, мова і навчальний процес в краї.

21 жовтня 1817 р. опубліковано губернський документ, у якому цісар, попри всю “прикрість” пропонував і на наступний 1818 р. зберегти подвійний ґрунтовий податок із стовідсотковим додатком. Окрім того, становий податок зберігав 50% надбавку, а подушний податок складав 30 крейцерів. Сума податку з Галичини складала 425 зол. рин. 8 кр., а з Буковини – 47 зол. рин. 28 кр. /10/ 322). /10/ 322) арк. 20. Оскільки ґрунтовий податок мав затверджувати Галицький становий сейм, але він цього не зробив за браком часу на інсталяційній сесії, то слід було скликати надзвичайну сесію сейму. Однак усі розуміли, буде скликаний сейм чи ні, його рішення формальне і не зашкодить впровадженню урядових ініціатив.

“Податкова” сеймова сесія відбулась 27-31 жовтня 1818 р. в залі старої університетської бібліотеки. Як і рік перед тим, роботі представницького органу відбулись урочистості, однак дещо менші, аніж при інсталяції сейму /40/ 323). /40/ 323) Patent zwoщuаcy stany galicyiskie na seym dnia 27 miesicia Paэdziernika, S. 87. Як і передбачалося головним було фіскальне питання (“міліарний податок”). Уряд вніс спеціальний рескрипт, який депутати заслухали і без видимих заперечень схвалили пропозиції Відня. Щоправда, депутатам вистачило сміливості просити про податкову полегшу для краю. Такі прохання, починаючи з 1818 р. стали традиційними – сейм завше скаржився на податковий тиск з центру, апелюючи до непростої соціально-економічної ситуації в Галичині.

Чергова сесія сейму відбулась 19-23 жовтня 1819 р. теж під знаком податкового питання. Губернатор Гауер просив урядових комісарів Я. Стадницького та Я. Фредра клопотати перед імператором про зниження ґрунтового податку, зважаючи на проблеми збуту сільськогосподарських товарів /12/ 324). /12/ 324) арк. 20-21зв. Я. Стадницький проявив неабиякий політичний хист і гнучкість, ведучи мову про велику роль думки станів в Австрійській державі та потребу ознайомити цісаря із думкою галицького представництва. Таким чином, усталилась практика підготовки спеціального адресу імператорові, який приймався на кожній подальшій сесії.

21 травня 1819 р. був оприлюднений цісарський патент, згідно з яким, по суті, перекреслено йосифінську традицію оподаткування. Це якоюсь мірою давало підстави шляхті сподіватися на поліпшення економічної ситуації і зменшення податків. Однак розчаруванню не було меж, коли на сеймі 1820 р. оголошено про розмір ґрунтового податку для Галичини у сумі 3  зол. рин. 34 кр. (2  зол. рин. 26 кр. як звичайний податок і 959 зол. рин. 8 кр. як надзвичайна надбавка) /132/ 325). /132/ 325) S. 51. Для такого відсталого в економічному плані краю як Галичина це було багато, оскільки попередня сума складала усього-на-всього 915 зол. рин. /13/ 326). /13/ 326) арк. 34.

Без сумніву, такі завищені цифри викликали обурення в депутатів сейму, однак записи дебатів з цього приводу до нас, на жаль, не дійшли. Відомо однак, що сейм виступив із спеціальним адресом на ім’я імператора. Однак це не була вимога (про це не могло бути й мови), а радше вірнопідданське прохання про ласку знизити податковий тиск. Цікаво, що адрес починався словами “Не перестаємо дякувати Вашій цісарській королівській милості…”. Тобто, з тону листа випливало, що становий сейм реагував на