фонд склав приватний капітал. Відтак, було доручено Становому комітету підготувати статут каси та відшукати осіб, які б погодились долучитись до формування фонду. Таких виявилося 104 особи, що були готові скласти у фонд 5185 зол. монети конвенційної і 3 дукати в золоті. Згідно статуту, інституція мала розпочати свою роботу з 1 січня 1844 р. /20/ 363). /20/ 363) арк. 4-6. У документі також зазначалося, що відкладений капітал дасть змогу використати гроші у потрібний момент – на посаг, при хворобі і таке інше. Було визначено і розміри внесків: найменший становив – 25 кр., а найбільший – 2 зол. Вклади приймалися під відсотки: менше 100 зол. – 4%, від 100 до 1 – 3 Ѕ%, від 1 000 до 2 – 3% річних /50/ 364). /50/ 364) S. 203.
Задля виконання планів зі створення Галицької ощадної каси створено спеціальну комісію на чолі з князем Каролем Яблоновським (1807-1885). Останній був шамбеляном, таємним радником австрійського уряду, великим маршалком галицьким, депутатом станового сейму (1842-1843). Серед інших членів комісії слід виділити: графа Казімєжа Красіцького (1807-1882) – учасника повстання 1831 р., а згодом куратора закладу ім. Оссолінських; Франца Кронауг фон Кронвальда (1777-1849) – секретаря і радника шляхетського суду у Львові, пізніше президента львівського Апеляційного і Кримінального судів; Станіслава Бялобжеського (пом. 1868) – радника шляхетського суду у Львові, власника маєтку Дідилів у Кам’янко-Струмилівському повіті; Юзефа Рейнера – доктора права, ад’юнкта Камеральної прокуратури, радника шляхетського суду у Львові, декана правничого факультету Львівського університету (1836-1838), ректора цього ж вищого навчального закладу (1842-1843); Адольфа Пфайфера – доктора права, віце-прокуратора Камеральної прокуратури, радника шляхетського суду у Львові, директора філософських студій Львівського університету (1844-1845); Еміля Герарда де Фестенбурга – бурмістра міста Львова, Флоріяна Зінгера, Кароля Гартманна, Єжи Бенедикта Левинського – галицьких купців /50/ 365). /50/ 365) S. 203-204.
Куратором комісії став Е. Г. де Фестенбург, котрий мав у розпорядженні достатній чиновницький апарат міста. 16 лютого 1843 р. згідно спеціального декрету, секретарем (без оплати) призначено радника магістрату Бенедикта Григоровича (1810 р. н.). Після кропіткої роботи і засідань протягом лютого-липня 1843 р. ухвалено основні принципи діяльності Галицької ощадної каси. Спочатку її місцем осідку була Ратуша, однак у 1890 р. каса була перенесена в приміщення колишнього англійського готелю на розі вулиць Ягеллонської і Кароля Людвіка. У 1846 р. “наддиректор” каси, один з її “батьків”, надвірний радник у Відні Ф. фон Кронвальд став президентом шляхетського суду у Львові /50/ 366). /50/ 366) S. 269.
У 1842 р. Становий комітет прийняв до розгляду меморіал Казімєжа Красіцького (згодом президента Кредитного товариства) щодо системи панщини. Суть документу зводилась до пропозиції ліквідувати панщину і передати землю селянам за викуп /62/ 367). /62/ 367) С. 312. Однак проект К. Красіцького не отримав підтримки, через те, що референт комітету, землевласник Тадеуш Василевський відхилив розгляд меморіалу, вважаючи його шкідливим (“непридатним до спеціальної розправи”). Як відзначає Іван Заневич (подано мовою оригіналу): “Сей спосіб, котрим граф хотів зробити своїх “братів” щасливими і освіченими, показує, що він справді пішов тут дорогою своїх батьків, котрі що інчого говорили, а що інчого робили, так що з їх роботи виходило ще більше обездоленє того брата. Бо ціла його програма, розпочата такими гарними словами, зовсім не є програмою освободження мужика і піднесення єго з крайньої недуги, але противно розводить ся майже виключно лиш над тим, якими би способами піднести господарства домінікальні /61/ 368) ”. /61/ 368) С. 130.
Справа про скасування панщини “блукала кілька літ як мара в актах, меморандумах і нарадах галицького шляхетського сойму /61/ 369)”. /61/ 369) С. 153. І це не було новиною, адже можливість сприяти вирішенню селянського питання для сейму випала ще у 1831 р., але тоді інституція не насмілилась /139/ 370). /139/ 370) S. 58. Через два роки – у 1844 р. сам Т. Василевський (1795-1850) подав на розгляд сейму пропозицію обрати комісію, яка б з дозволу імператора підготувала проект аграрної реформи. Комісію обрано 86 голосами проти 15 /33/ 371). /33/ 371) S. 73. У графа Скарбека відбувалися наради, на яких і досягнуто компромісного рішення з приводу скасування панщини (так, аби серйозно не зашкодити позиціям земельної аристократії) /132/ 372). /132/ 372) S. 38. Назагал, Т. Василевський пропонував скасувати панщину, замінивши її грошовим чиншем /62/ 373). /62/ 373) С. 312.
Як зазначає згадуваний уже І. Заневич, “проект Василевського, котрий між шляхетськими проектами того часу безперечно займає перше місце, зовсім не був вільний від грубого кастового егоїзму і тяжко кривдив мужика /61/ 374) ”. /61/ 374) С. 182. Цього разу імператор Фердинанд І заборонив сеймові розглядати це питання і всю діяльність у цьому напрямі визнав передчасною. Зрозуміло, що ліквідація панщини в Галичині неодмінно б потягнула за собою такі ж кроки і в інших провінціях. Щоправда, в слов’янських частинах імперії цей рудимент набув значно більшого поширення. Правдоподібно виглядає версія, що особливо побоювався неспокою в Галичині губернатор Кріг, який і загальмував розгляд питання /131/ 375). /131/ 375) S. 319.
Протягом року справа панщини залишалася в стагнації, а в кулуарах сейму викликала чималі дискусії. Не дивно, що на сесію 1844 р. приїхало значно більше представників шляхти, аніж інших станів разом узятих. Барон Кріг у своєму виступі наголосив, що хоч питання скасування панщини є