докторська дисертації, а також ряд наукових статей. Автор проаналізував низку нормативних актів і показав створення Галицького станового сейму, що був декоративною установою при галицьких губернаторах, а відтак висвітлив організацію сейму, порядок його формування, правове становище депутатів, його компетенцію і порядок прийняття крайових ухвал, які в обов’язковому порядку вимагали санкції австрійського імператора. У роботах В. Кульчицького також розкрито порядок формування та діяльності державних та самоврядних органів у Галичині в складі Австрії та Австро-Угорщини, застосування кодексів австрійського права тощо /70, 71, 72, 73/ 29). /70, 71, 72, 73/ 29)
Серед сучасних дослідників поставленої у дисертації проблеми слід згадати Ірину Настатсяк, котра в своїх працях акцентувала увагу на процесі входження Галичини до складу Австрії і перебудову краю за австрійським взірцем, статусі депутатів Галицького станового сейму (формування депутатського складу, форми роботи і т. і.). Автор показала передумови та обставини створення Королівства Галичини і Лодомерії, роз-крила особливості національного та соціального складу його населення, висвітлила місце і роль вищих та місцевих органів управління Галичини в державно-правовій системі Австрії /79, 81/ 30). /79, 81/ 30)
Отже, можна констатувати: історія правової організації та діяльності Галицького станового сейму (1775-1848 рр.) є малодослідженою і до неї зверталися здебільшого опосередковано. По суті, нез’ясованим залишається низка питань, серед яких: яку роль відіграла інституція в краї та яке місце вона займала в системі австрійського державного механізму.
1.2. Джерела
Пишучи своє дослідження з історії Галицького станового сейму (1817-1845 рр.) на початку ХХ ст. польський вчений Броніслав Лозинський відзначав, що для висвітлення проблеми бракує джерел, і кожен хто писав раніше розвідку на цю тему мусів “вдаватися до аматорства, з якого історична література не мала жодної користі” /132/ 31). /132/ 31) S. 36.З часом ситуація дещо змінилася, адже крім архівних документів, доступними стали рукописні матеріали тих років, видано низку спогадів учасників Галицького станового сейму і т.п.
Дослідження проблематики кандидатської дисертації здійснено на основі різноманітних за походженням, змістом, значимістю й характером джерел. Загалом, джерельну базу роботи можна поділити на дві частини: неопубліковані джерела (архівні матеріали Центрального державного історичного архіву України у Львові), опубліковані джерела (збірники документів, звіти та протоколи Галицького станового сейму та Станового комітету, спогади, преса).
Першу й основну групу неопублікованих джерел становлять архівні матеріали Центрального державного історичного архіву України у Львові. Так, фонд 163 (Галицький становий сейм, м. Львів) містить у собі два описи, що відтворюють діяльність інституції упродовж 1775-1845 рр. У першому описі знаходиться 302 справи – протоколи роботи станового комітету сейму /5, 6, 7, 8, 9, 10, 11/ 32). /5, 6, 7, 8, 9, 10, 11/ 32) Структура протоколу виглядала таким чином: коротко викладалась суть справи (наприклад, подання цісаря), далі йшло рішення. Традиційно подавалось звернення до станів імператора, а також виступи галицького губернатора, урядових комісарів і нерідко латинського архієпископа. Кожна справа мала відповідний номер, а секретар наприкінці протоколу зазначав про відповідність записів реальному стану речей. Протоколи на початках роботи сейму писались латиною, а згодом німецькою, дублюючись польською мовою.
Слід зазначити, що кількість протоколів по окремих роках є різною, що свідчить про інтенсивність роботи станового сейму. Якщо за 1783 і 1784 рр. збереглись усі щомісячні протоколи, а за 1785-1790 рр. – без одного місяця (грудня), то в подальші роки їх, як правило, є лише декілька. За 1800-1806 рр. збереглось від двох до п’яти таких документів. А от за 1807-1816 рр. (період наполеонівських воєн), 1831-1832 рр. (після польського повстання) немає жодного протоколу. Найбільше протоколів в останній період діяльності сейму зустрічаємо під 1844 р. – вісім. У другому описі міститься лише 11 справ, але серед них нашого періоду дослідження стосується лише одна справа – книга реєстрації прибутків “Крайового станового місцевого фонду” (1834-1845 рр.) /23/ 33). /23/ 33)
Другу групу джерел складають офіційні збірники документи. З 1773 р. у Львові діяла німецькомовна друкарня Антона Піллера, що підтримувала тісний зв'язок з адміністративними органами краю і друкувала офіційні нормативно-правові документи (патенти, відозви, розпорядження і т. і.). Опубліковані друкарнею збірники відомі під скороченою назвою “Едікта ет мандата” (Edicta et mandata). Ця назва зафіксована на перших виданнях (з 1772 р.) /35, 36/ 34), /35, 36/ 34) та з плином часу, вона еволюціонувала, хоч суть залишилась тією ж самою: з 1776 р. – це “Контінуаціо едікторум ет мандаторум” /25, 26, 27, 28, 29, 30/ 35), /25, 26, 27, 28, 29, 30/ 35) а після 1817 р. на польський лад – “Континуація вироков і розказов повшехних” /39, 40/ 36). /39, 40/ 36) Якщо на початках офіційні документи, друкувались латиною і німецькою, то згодом – німецькою і польською (дублювались).
Велику вагу у дослідженні відіграли короткі звіти про діяльність Галицького станового сейму (“справоздання”; Czynnoњci dzieі z sejmu, ktуry w Krуlestwach Galicji i Lodomerii na dniu… zgromadziі siк). Їх друком з 1820 р. видавав Становий комітет. Одна – ліва сторінка збірника друкувалась польською мовою, а інша – права – дублювалась німецькою. У цих звітах можна почерпнути інформацію про склад сейму, основні питання, які він розглядав упродовж своєї роботи та ухвалені рішення (адреси на ім’я австрійського імператора). Упорядники цих “Чинносцей” поміщали на сторінках видання також цікаві статистичні дані, що ілюструють соціально-економічне життя краю /31, 32, 33, 34/ 37). /31, 32, 33, 34/ 37)
При написанні дисертації нами використано опубліковані у