Відновлення діяльності Галицького станового сейму 1817 р. слід розглядати в контексті низки інших важливих подій в історії Галичини того ж року – візиту цісаря, відновлення діяльності Львівського університету та відкриття реальної школи. Фактично, період з 1817 по 1846 р. став часом безперервного функціонування сейму. Багато хто з представників галицьких станів сподівався, що скликання Галицького станового сейму є лише початком, і його повноваження розширяться. Однак це був період, коли у Європі різко присікали всі спроби народовладдя, як загрозу спокою і порядку після наполеонівських воєн: так було в Італії, де активізувався рух карбонаріїв, так було і в німецьких державах.

Обширна територія Галичини, велика кількість населення та чимало проблем, які потребували негайного розв’язання, ускладнювали ефективне управління краєм. Галичина стала ареною випробування цивільного-процесуального, кримінального та інших загальноімперських кодексів. Австрійська влада в Королівстві Галичини і Лодомерії представляла собою зразок бюрократично-поліцейської держави, яка базувалася на численному німецькомовному чиновництву. Втім, подальший провал задуму “германізації” Галичини змусив Відень потрохи передавати управління краєм місцевій еліті – в обмін на лояльність до цісаря. Оскільки, провідне суспільне місце посідала польська шляхта, то саме вона отримала нагоду, хай і половинчасту, для громадсько-політичної самореалізації. Інструментом забезпечення польського впливу в Галичині після 1817 р. власне і став Галицький становий сейм, в образі якого польська шляхта отримала можливість підготовки кадрів для управління.

Сейм перетворився на школу обивательського мислення, парламентаризму і форум політичної активності традиційно активної в колишній речі Посполитій шляхти. Діячі станового сейму згодом стали помітними політками, або принаймні громадськими і політичними діячами. Образно кажучи, через становий сейм Відень дав можливість спустити шляхті пар і вдосталь виговоритися. З іншого боку, пасивна роль польського лицарства не була чимось новим, оскільки шляхта задовго до того була навчена до бездіяльності.

Усупереч побоюванням урядових кіл, що низький майновий ценз для шляхти призведе до того, що у Львові зосередиться велика її кількість, сеймові сесії не користувалися великою популярністю серед представників шляхетського стану. Галицький становий сейм не зумів привернути до себе уваги місцевої громадськості. Місцева преса відводила його діяльності надто мало місця. Діяльність сейму львів’яни помічали лише через урочисті святкування з нагоди початку короткого сесійного сезону з пишними балами і почесною вартою біля костелу єзуїтів, де відбувалися засідання.

Галицький становий сейм був не більше, аніж дорадчим органом. Хоч його функції і розширювались протягом існування, все ж він не справляв реального впливу на політичне та економічне життя краю. Він мав право вносити пропозиції до адміністрації та імператора стосовно окремих ділянок господарсько-економічного життя. Однак, як показує історія, сейм переважно обдумував те, як запровадити у життя доручення австрійського уряду. Станова конституція не давала сеймові достатньо прав, а лише обов’язки увінчані пишним церемоніалом. Пишність процедури і грандіозні бенкети були непропорційними до коефіцієнту корисних дій сейму. Сценарій роботи інституції був розписаний мов по нотах, позбавляючи депутатів творчої ініціативи. Сейм не міг, не оглядаючись на Відень чи на Галицького губернатора, самостійно приймати рішення. Так само не міг він і ухилятись від ухвалення заздалегідь заготовлених проектів постанов.

Такий стан справ призвів до того, що Галицький становий сейм зробив за всю свою історію зовсім небагато. Діяльність сейму не була життєво необхідною для краю. Інституція була залежною від центральної влади і всіляко декларувала лояльність і вірність імператорові, постійно дякуючи йому за дозвіл зібратися станам разом. Сейм просив за те, чого не давали, і дякував за те, чого не просив. Він займав оборонну позицію і за невеликими винятками реагував на ініціативи уряду, щоправда – не зовсім адекватно. Сеймові адреси було вірнопідданчими листами, з елементами скарг на незадовільне соціально-економічне життя краю та обтяжливе податкове законодавство.

Проблема зниження податків починаючи з 1830-х рр. посідала центральне місце. Втім, здобутки сейму у податковій сфері були надто ілюзорними – якщо якийсь податок ліквідовували (наприклад, квартирний) чи знижували (ґрунтовий), то впроваджували новий (акцизи на спиртні напої) і т.п. Так виглядає, що виступаючи проти податкового тиску, велика магнатерія і шляхта захищали куди більше свої підприємницькі інтереси, аніж клопоталися за стан краю. Сподівання на поліпшення соціально-економічної ситуації так і не виправдались.

Не виправдались сподівання польської шляхти і на те, що сейм зможе відіграти ключову роль в польському національному русі, особливо після придушення повстання 1831 р. Можливо це добре розуміли і у Відні, ретельно відстежуючи та присікаючи ті ініціативи, що виходили за межі визначені патентом 1817 р. У цьому контексті варті уваги спроби сейму стримати германізацію краю, результат яких, щоправда, був далеко неоднозначним.

Лише в останній період своєї діяльності (кінець 1830-х – середина 1840-х рр.) сейм виступив з низкою вартих уваги ініціатив. Одним із пояснень пожвавлення роботи сейму може слугувати зміцнення його внутрішньої організації. До здобутків сейму належить заснування Кредитного товариства, Ощадної каси у Львові, Господарського товариства. Не менш цікавою є