різний час збірники документів, серед яких слід відзначити документальну підбірку “Галичина від першого поділу до “Весни народів” за редакцією М. Тировича /37/ 38). /37/ 38) У ній поміщено витяги з основних документів, які ілюструють історію краю у зазначений період (політика, економіка, культура): інструкція про перейняття влади в Галичині (витяг з інструкції Надвірної ради), вступ до меморіалу губернатора Йоганна Антона Пергена (1772-1774) про стан Галичини, анонімний меморіал польської шляхти до Йосифа ІІ, проект конституції для Галичини цісаря Леопольда ІІ, законодавство про державний устрій, спогади подорожніх тощо.
Подібний характер мають інші збірники документів: “Річ Посполита в період занепаду. Підбірка джерел” (за редакцією Є. Ґєровського), “Історія Польщі після поділів в актах і документах. Т.1. Від першого поділу до Князівства Варшавського, 1772-1807 рр. (редактор Г. Мосціцький)”, “Звичайний стан Галичини” (тут подано не лише характеристику в усіх сферах суспільного життя, але й цікаві статистичні дані), “Підбірка джерельних текстів з історії Польщі в 1795-1864 рр.” (упорядники С. Кєнєвіч, Т. Менцель, В. Ролоцький), “Збірник адміністративних устав і розпоряджень в Королівстві Галичини і Лодомерії з Великим князівством Краківським” (Том 1) /38, 41, 42, 43, 44/ 39). /38, 41, 42, 43, 44/ 39)
До третьої групи джерел належать спогади учасників засідань Галицького станового сейму, або ж просто сучасників тих подій. Протоколи сеймів подають здебільшого внесення і ухвали, тоді як відтворити на їх основі існуючу атмосферу дуже важко. Цю прогалину вдало заповнюють спомини, які суттєво оживляють і збагачують дослідницьку картину. Щоправда, вони потребують критичного підходу до себе, адже дуже часто є надмірно суб’єктивні.
Цікавим джерелом до вивчення поставленої в науковій роботі проблеми є збірка спогадів під загальною назвою “Пам’ятники галицьких урядників” (за редакцією І. Гомоли і Б. Лопушанського) /50/ 40). /50/ 40) З-поміж них, великий інтерес викликають спогади Бенедикта Григоровича – чиновника, працівника ощадної каси, радника Львівського магістрату. Автор відтворює сеймові перипетії стосовно заходів навколо утворення Галицької ощадної каси, детально описує кроки Галицького станового сейму зі створення спеціальної комісії з приводу відкриття каси і т. і. Не менш цікавими є авторські картини, що відтворюють діяльність розгалуженої австрійської бюрократичної системи в Галичині.
Велику цікавість викликають мемуари князя Леона Сапєги, у яких він охоплює шістдесят років (1803-1863 рр.). Тут можна знайти описи церемоній відкриття сесій Галицького станового сейму, позалаштункові дискусії, характеристику своїх колег. Водночас, чимало уваги присвячено роботі Л. Сапєги у сеймі, зокрема, кроки щодо створення Галицького кредитного товариства та ініціативи з прокладення Галицької залізниці. Автор спогадів вдається конкретних прикладів переконання читача у необхідності залізниці для краю, наводячи приклади Англії, Франції, Бельгії, низки німецьких князівств /51/ 41). /51/ 41)
Серед інших джерел даного типу, варто відзначити спогади Генріка Богданського (охоплюють період 1832-1848 рр.), Станіслава Букара (“Пам’ятник з кінця XVIII і початку ХІХ ст.”), Єжи Дзєдушицького (“Кілька слів про галицькі сейми”)** Представники родини Дзєдушицьких неодноразово засідали у Галицькому становому сеймі. , активного учасника польських шляхетських повстань 1830-1831 рр. Яна Крашевського з його баченням політико-правової ситуації в краї (“Польща в період трьох поділів, 1772-1799” та “Збірка листів”) тощо /45, 46, 47, 48, 49/ 42). /45, 46, 47, 48, 49/ 42)
Четверту групу джерел репрезентує преса, а саме видання “Газета Львовська”, що виходила з 2 квітня 1804 р. у Львові. Газету видавали як офіційний орган австрійської влади (до 1847 р. власність центрального уряду), а першим її редактором був німець Франц Краттер (1811-1827). Одразу слід зазначити, що місцева преса не надавала роботі сейму великого значення, адже у ній не зустрічаємо обговорення актуальних проблем, що порушувалися на сеймових засіданнях. Тогочасні журналістські замітки зводяться до зазначення, коли відкрито роботу сейму і коли її завершено. Найбільше увагу “Газети Львовської” привертали пишні і помпезні церемонії відкриття сесій. Газета писала про народні гуляння з нагоди початку засідань сейму, про святочні обіди, маршрути цісарських комісарів, вуличні феєрверки /52/ 43). /52/ 43)
Отже, при написанні дисертаційного дослідження опрацьовано велику кількість різноманітних джерел (архівних матеріалів, збірників документів, мемуарів, преси), багато з яких уперше запроваджуються у науковий обіг. Їх критичний аналіз і співставлення дозволяють об’єктивно висвітлити правові основи організації та діяльності Галицького станового сейму та з’ясувати його вплив на громадське життя краю.
РОЗДІЛ 2
ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНО-ПРАВОВИХ ІНСТИТУТІВ
У ГАЛИЧИНІ В СКЛАДІ АВСТРІЇ
2.1. Особливості державного устрою Австрії в останній третині XVIII ст.
Австрійська імперія, на чолі якої стояла династія Габсбургів, утворилася у XV-XVI ст. в басейні середнього Дунаю. Країна мала унікальний характер і своєрідний державно-політичний устрій. Габсбурзька династія не була прив’язана до певного народу або регіону (містила іспанські, німецькі, італійські домішки). Парадокс, але жодна інша династія у Європі, яка мала таку прив’язку, не змогла протриматися так довго при владі, як це зробили Габсбурги. Тривалий час, землі належні родині Габсбургів не мали чіткого означення і спільної назви, фігуруючи як “землі дому Габсбургів”, або ж “землі імператора Священної Римської імперії”. Лише 1804 р. Франц ІІ (останній імператор Священної Римської імперії німецької нації), наляканий амбіційними планами Наполеона Бонапарта, винайшов для себе титул “імператора Австрії”. Очевидно, має рацію авторитетний історик А. Дж. Тейлор, котрий твердить, що це перш за все – це було династичне ім’я, бо йшлося про імперію австрійської династії, а не про імперію австрійців /89/ 44). /89/ 44) С. 11.
Габсбурзькі землі упродовж довшого часу не були об’єднані в одне ціле ані географічно, ані національно, ані духовно. Лише