Певним винятком була Угорщина, яка згідно Сатмарського мирного договору 1711 р. зберегла свій сейм, окремішність, привілеї землевласників і унікальний у Європі інститут місцевого урядування – комітат. Самарський мир було пізніше підтверджено в “Прагматичній санкції”. Сатмар приніс повне визнання шляхетських привілеїв і розглядав політичну націю як партнера в контролюванні комітатів та нижньої палати сейму. Проте резолюції сейму 1712-1715 рр. фактично ліквідували неефективне шляхетське ополчення, а у 1722-1723 рр. реорганізовано центральну адміністрацію та судочинство через створення й трансформацію головних установ. У місті Погонь, а після 1785 р. в Буді, функціонувала Рада намісників (Consilium regium locumtenentiale). Хоча вона складалася з осіб, яких призначав король, той факт, що в Раді головував виборний воєвода, робив її самостійнішою за відповідний орган у Чехії. Наприкінці XVIII ст. таке становище змінилося: двома останніми воєводами були ерцгерцоги-Габсбурги. Угорську придворну канцелярію, на відміну від чеської, було поєднано з Радою намісників. Третій орган, – Угорська палата (Camera), теоретично був незалежним від Придворної палати (Hofkammer), але її статус був двозначний. Трансільванія, Банат і Військова Крайна зберігали окремі адміністрації /56/ 58). /56/ 58) С. 141-142.

Безумовний вплив на державно-політичний устрій Габсбурзької імперії мала війна за “австрійську спадщину” (1740-1748 рр.), коли Фрідріх ІІ Прусський оскаржив право Марії Терезії на спадкоємство габсбурзьких земель і зненацька захопив Сілезію. Водночас, на віденський трон претендував Карл Баварський, який захопив Прагу. У такій непростій ситуації Марія Терезія звернулася до угорців, котрі надали їй підтримку (виконали роль “рятівників монархії”), натомість чехи визнали правителем Карла Баварського. І одне, й інше, не могло не відбитися на правах цих народів за правління імператриці згодом /85/ 59). /85/ 59) С. 242.

Якщо Карл VI об’єднав країну де-юре, то на практиці це втілила в життя Марія Терезія. Коли вона зійшла на трон, то провінції були “всім”, а центр “нічим”; імперія обмежувалося двором і військом. За нової імператриці було створено потужний бюрократичний апарат, без якого держава не могла існувати. У Відні створено центральний апарат, представники якого, незалежні від провінційних парламентів, наглядали за місцевою адміністрацією. У 1749 р. скасовано Чеську Придворну канцелярію і 1762 р. створено спільну Австро-Чеську Придворну канцелярію. Окремі губернаторські посади в Чехії та Моравії, яким було підпорядковано місцеву адміністрацію, з того часу обіймали не представники суспільних станів, а призначені з центру австрійські бюрократи. Система, заснована Марією Терезією, було класично імперською і не мала чітко вираженого національного характеру. Створений імператрицею апарат управління слугував кістяком австрійської державної системи аж до революційних подій 1848-1849 рр. /93/ 60). /93/ 60) С. 305.

Йосиф ІІ після смерті своєї матері – Марії Терезії – довів адміністративну реформу до логічного завершення й зробив імперію централізованою егалітарною державою. Новий імператор відмовився від угорської корони, так само як і від визнання привілеїв Угорщини. Йосиф ІІ наголошував: “Я є імператор німецького райху, тому всі держави, якими я володію, є його провінціями /89/ 61)”. /89/ 61) С. 19. Відтак, він вдався до адміністративних реформ, які були покликані централізувати державу. Відень оголосив про заміну комітатів адміністративними районами на чолі з призначеними чиновниками, а після того зробив німецьку мову офіційною для судів, освітніх закладів і адміністрації.

Адміністративно територія монархії у 1748 р. поділялася на 12 провінцій, або губерній. Їхніми керівниками були призначені імператором губернатори. Останні підпорядковувалися безпосередньо Відню. Провінції поділялися на округи, які очолювали старости /121/ 62). /121/ 62) S. 44.Для посилення центральної влади австрійський уряд 1782 р. здійснив нову адміністративну реформу. Замість 12 колишніх провінцій було утворено лише шість губерній. Циркул став не просто найнижчою адміністративною інституцією, над яким стояли патримоніальні державні уряди, – його апарат контролював життя міських і сільських громад /28/ 63). /28/ 63) Uniwersaщ, tyczаcy sie postanowienie nowych Cyrkularnych urzжdуw, S. 27.Головне місто циркулу визначалося згідно перспектив розвитку. Управління спадковими і новоприєднаними землями зосереджувалося у новій Об’єд-наній чесько-австрійській придворній канцелярії, яка діяла до 15 травня 1848 р. /121/ 64). /121/ 64) C. 165.

Смерть Йосифа ІІ у 1790 р. викликала реакцію на політику “освіченого абсолютизму”. Особливо це було помітно на чеських землях, де місцева еліта зажадала відновлення колишніх прав. Новий цісар Леопольд ІІ (1790-1792) співчував частині вимог, зокрема стосовно створення національного банку в Празі і навіть підтримував культурне відродження. Втім, імператор не бажав розширювати повноваження місцевого представницького органу. Єдине, на що пішов Леопольд ІІ, так це – гарантував сеймові представництво перед монархом. Такий перебіг подій дозволив підписати 1791 р. Коронаційний акт, що підтвердив єдність земель Святого Вацлава з Габсбурзькою династією /56/ 65). /56/ 65) C. 165.

Угорщина в період безкоролів’я зуміла сформувати серйозніші вимоги до нового правителя: скликання сейму, який фактично не функціонував з 1765 р., обрання воєводи, відновлення в країні самоврядування, перенесення канцелярії до Угорщини,