У Коротку редакцію входять “Правда Ярославичів”, “Покону вірного” та “Статуту мостникам”. “Правду Ярославичів” складено у 50-60-х роках ХІ ст. синами Ярослава Мудрого. В ній вже чітко визначено феодальну сутність регульованих нею суспільних відносин. Майже всі норми спрямовані на захист князівського феодального маєтку, земельної власності князя тощо. Тут чітко виражено специфіку феодального права як права-привилею, тобто, неоднакового підходу до захисту інтересів різних соціальних гшруп. Панівні класи забезпечувалися правовою охороною значно краще, ніж інші верстви населення. Так, за вбивство селянина чи холопа сплачувався штраф у 5 гривень, а за князівського дружинника – 80.

Щодо чіткого періоду написання Розширеної редакції, яка являє собою перероблені та доповнені норми Короткої редакції (додалися частини “Суд Ярослава Володимировича” та “Статут Володимира Мономаха”), тут також існує декілька версій в сучасних історичних колах. Розширена редакція всебічно задовольняла інтереси феодалів, захищала їхню власність на землю, закріплювала безправ’я холопів, які перетворювалися на кріпаків, визначала обмеження майнових та особистих прав різних категорій феодально-залежного населення.

Скорочену редакцію “Руської правди” прийнято вважати найпізнішою, створену на основі Розширеної у XV чи навіть у XVІІ ст.

Також необхідно зазначити найважливу роль, яку відіграв у формування державності та законоствоернні Володимир Мономах. Він прийняв низку дуже важливих соціально-економічних законів для держави. Наприклад, закон про холопів, котрий передбачав три випадки, коли людина становилася холопом, але забороняв віддавати в холопи за борги. Він відмінив введений Ярославом принцип сеньйорату, згідно з яким право спадкування переходило до найстаршого з синів, а молодші втрачали усі права на власність батька. Також було встановлено юридичну рівноправність між заміжньою жінкою та чоловіком, підвищено роль княжого суду. Важливим політичним документом стало укладене Володимиром “Поучення дітям”, в якому викладено поради до управління державою.

Не можна обійти й той історичний факт, що на розвиток правової системи Київської держави значною мірою вплинуло запровадження християнства. Церква почала застосовувати різноманітні норми канонічного права, передусім візантійського, яке виникло на основі римського рабовласницького права, пристосованого до потреб феодального розвитку. Найдавнішими памятками церковного права були церковні статути князя Володимира Святославича про десятини та церковних людей, та князя Ярослава Володимировича про церковні суди. В основі цих статутів лежать установлення відповідно Володимира та Ярослава, де визначалися форми і розміри матеріального забезпечення церкви та межі юрисдікції стосовно столічної київської митрополії. Ця обставина, а також те, що законодавцями у статутах були великі київські князі, а у створенні Статуту князя Ярослава приймав участь київський митрополіт Іларіон, зумовило чинність цих документів на теріторії всієї Русі. Водночас до їх текстів вносилися нові норми, що відображали зміни у взаємовідносинах світської та церковної влади в окремих князівствах у процесі розвитку феодальних відносин, еволюції державного ладу і самій церковній організації.

Церковні статути дають змогу визначити становище християнської церкви у державі. Вони закріплювали привілеї служителів церкви на десятину – десяту частину доходів, що залежне населення сплачувало церкві. Спочатку вона встановлювалася для спорудження й утримання Десятинної церкви, яка була першою у Києві кам’яною церковю, побудованою у 989-996 р.р., а пізніше набула характеру повсюдного феодального податку, який збирали церковні установи.

Система права Кийвської Русі ґрунтувалася на досить широкій базі загальнх та практикулярних (особливих) законів. У тогочасних джерелах не існувало чіткого розмежовуваня на галузі права, але наявні норми можна розподілити на цивільно-правові та кримінально-правові. У перших йдеться про речове (майнове) право, право володіння та користування. Регламентовано досить значну кількість зобов’язальних дій: купівлю-продаж, позику (грошей, продуктів, речей, худоби), найм, поклажу (депозит) речей, застави. Родинне право складалося зі шлюбного та спадкового. Існував інститут опіки з боку родичів, “добрих людей” та церкви. Норми карного права передбачали досить розгалужену систему права класифікації (проти держави, церкви, особи, майна, моралі, родини).Система покарань ґрунтувалася головним чином на штрафних санкціях (вира та продаж).Офіційно смертної кари, побиття на тілі та тюрем не існувало. Але можна було вбити злодія на місці злочину, застосувати принцип талону (кровну помсту) вбивством чи побиттям. Серед об’єктів правовідносин виступають рухоме й нерухоме майно, худоба, земля, гроші, раби. Суб’єктами були лише вільні люди за злочин раба відповідав його пан, а вбивство холопа прирівнювалося до знищення майна. [3,с.48]

Система норм цивільного права у Київській Русі була достатньо розвиненою. До речі, інколи дослідники давньоруського права називають “Руську правду” “кодексом торгівельного права”, оскільки в ній приділялося багато уваги економічним відносинам.

У статтях “Руської правди” йшлося про встановлення права власності не тільки на землю й угіддя, але й на рухоме майно – худобу, знаряддя праці тощо (в цьому відчутний вплив римського права, де існували такі ж принципи). Право власності відрізнялося від права володіння, пердбачався порядок відібрання власником виявленого ним свого майна, що знаходилось у володінні іншої особи (аналогічно віндікаційному позову в римському праві): власник обгрунтовував неправомірне володіння, вимагаюче не тільки повернення свого майна, але ще й компенсації за користування ним.

“Руська правда” охорняла приватну власність. Так, знищення знаку власності на бортних деревах каралося штрафом у сумі 12 гривень. Великий штраф означав передусім захист самого принципу приватної власності. Посилення захисту феодальної власності