Найвидатнішим історичним твором Київської Русі й найвидатнішим вітчизняним літописом серед збережених часом є "Повість временних літ", написана ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором 1113 р. Нею починаються майже всі давньоруські літописи, що дійшли до нашого часу. До цього літопису ввійшли всі попередні зводи та різні доповнення, зроблені самим Нестором та його попередниками. Вперше зроблено спробу визначити місце Київської Русі в загальноісторичному процесі, пов'язати її історію зі світовою.

"Повість временних літ" показово втілює найсуттєвіші риси, притаманні всій давньоруській літературі: релігійність, патріотизм, моралізаторський характер. "Временний", тобто тимчасовий, минущий, недовговічний характер мають усі події земного світу. Водночас оскільки все на землі перебуває під пильним оком Бога, ці події — наслідок божественного провидіння, а не випадковий збіг обставин. Тому першим завданням монахів-літописців є "роз'яснення" на історичному матеріалі вищої волі. При цьому літописець залишається патріотом своєї землі, який не може не виявляти певних симпатій співвітчизникам. У подробицях, із ледь прихованим захопленням сповіщає він про вдалі походи київських язичницьких дружин проти християнського Константинополя і про розміри данини, яку мали сплачувати русам імператори.

Аналізуючи зміст твору, зазначимо, що він дає всі підстави вважати очевидним факт намагання культурних кіл сприяти утворенню на великій території Київської Русі єдиної нації. Формування нації сучасними соціологами вважається завершеним з появою національної самосвідомості як спільного для певного етносу світогляду, що віддзеркалює спільні економічні, політичні, духовні прагнення й відокремлює "своє" від "чужого" в історичній перспективі: у проекціях минулого та майбутнього. За часів Середньовіччя такі проекції потребували релігійного обгрунтування, а тому укладач "Повісті временних літ" багато уваги приділяє саме витокам слов'янського християнства, проте неодноразово торкається і власне етнічних проблем.

Історична заслуга літописця Нестора полягає в тому, що він створив другу, після Іларіона концепцію осмислення давньоруської історії та висунув питання про введення історії Русі до всесвітньої історії. В центрі політичної історії епохи Нестора актуальним залишалося питання про незалежність Русі від Візантії, її культурну самобутність[10,c.94].

Цінною пам'яткою староукраїнського письменства є "Повчання Володимира Мономаха своїм дітям", написане на початку XII ст. Князь Володимир Мономах — одна з найвидатніших постатей княжих часів, син високоосвіченого князя Всеволода, який славився знанням п'ятьох мов. Від батька Володимир перейняв велике захоплення до книжок і до освіти. На київському престолі він перебував 1113—1125 pp. У творі можна виділити три окремих частини. В першій автор від імені князя Ярослава Мудрого звертається з посланням до його синів, закликає жити у мирі та любові, не переступати кордонів. "Якщо будете жити у ненависті та в роздорах, — зазначається у посланні, — то самі загинете та загубите землю батьків і дідів своїх, придбану їх власною працею". У другій частині твору автор розглядає обов'язки щодо ближнього та повинності доброго господаря. Він наказує допомагати бідним, опікуватися вдовицями і сиротами, забороняє карати смертю: "Ні невинного, ні винного не вбивайте й не кажіть убивати". В третій частині Володимир Мономах розповідає про різні пригоди та небезпеки у своєму житті, з яких він вийшов цілий і здоровий. Причиною, на його думку, є те, що без волі Божої у світі ніщо не відбувається. Отже, у "Повчанні Володимира Моно-маха" простежується світський, хоча і запозичений з Псалтиря, варіант християнської моралі.

Багатством художніх прийомів красномовства вирізняються твори єпископа Кирила Туровського. Автор багатьох казань і повчань відверто висловлюється за свободу волі людини, розуміючи її як свободу вибору між добром і злом[ 10c.92].

Видатним філософом і літератором Стародавньої Русі був Даниїл Заточник (кінець XII —початок XIII ст.), гаданий автор "Слова Даниїла Заточника" (в іншій редакції — "Моленіє Даниїла Заточника"). Він високо цінує розум і мудрість людини, часто посилається на притчі царя Соломона зі "Старого Завіту", використовує афоризми античних філософів — Плутарха, Демокріта, Діогена, Геродота, Арістотеля, Піфагора та ін.

Після запровадження на Русі християнства з'явився новий вид літератури — житія святих (агіографія). У цих релігійно-біографічних творах розповідалось про життя мучеників, аскетів, церковних і державних діячів, оголошених церквою святими: Іоанна Златоуста, Афанасія Александрійського, князів Бориса і Гліба, вбитих братом Святополком, засновника Києво-Печерського монастиря Антонія Печорського. У житіях відбивалися історичні події тих часів, моральні, філософські, естетичні уявлення, вони становлять цінні інформаційно-історичні джерела. Наприклад, у "Житії Феодосія Печерського" яскраво відображені монастирський побут кінця XI ст., норови, звичаї тощо.

На початку XIII ст. склався "Києво-Печерський патерик" — збірник розповідей про життя ченців Києво-Печерського монастиря, заснованого у середині XI ст. Антонієм. У ньому вміщено уривки з "Повісті временних літ", зокрема розповіді Нестора-літописця про печерських монахів Даміана, Єремію, Ісаакія, Матвія, а також описуються деякі історичні події: про взаємовідносини князів, феодальні міжусобиці, торгівлю Києва з Галичем, Перемишлем, похід руських князів на половців.

Справжнім шедевром, своєрідною перлиною давньоруської літератури є "Слово о полку Ігоревім", створене невідомим автором близько 1187 р. За художнім рівнем цей твір не має аналогів у візантійській та європейській літературах. Важливим джерелом для цього літературного шедевру стала усна народна творчість, що відображала цілий пласт художньої культури русичів. "Слово о полку Ігоревім" присвячене опису невдалого походу руських князів під проводом новгород-сіверського князя Ігоря Святославича проти половців 1185 р. Автор твору яскравими фарбами змальовує образи князів Ігоря, Романа, Мстислава, Всеволода, Святослава, Ярослава Осмомисла та ін. Звертаючись до них, нащадків Ярослава Мудрого, він закликає їх