при оцінці відповідальності юридичних законів об’єктивним закономірностям життя суспільства і відповідальності сформульованих законодавцем правових норм і втілених в дійсність. Правові відносини являються правовою діяльністю практики, практичної діяльності наділених розумом і волею людей, соціальних груп, класів і т.п. По реалізації ними своїх індивідуальних і суспільних цілей і задач. Таким чином ефективність права може бути виміряне тільки на основі відношення змісту юридичних актів з їх реальним втіленням в дійсність і в кінцевому рахунку з тими реальними успіхами суспільного розвитку, які закладені законодавцем.
Отже правові відносини можна визначити як врегульовані правом і які знаходяться під захистом держави суспільні відносини, учасники яких виступають в якості носіїв взаємодоповнюючих один одного юридичних прав і обов’язків.
Розділ 2. Складові елементи правових відносин.
Елементи правових відносин складають визначені зв’язки, сукупність права і обов’язкову суб’єктів. Вона різнобічна і визначена, як характером так і ціллю задля якої держава приймає це врегулювання, якщо в суспільних відносинах дії особи взаємно пов’язані і держава намагається ці відносини закріпити, то вона наділяє сторони взаємними правами обов’язками. Якщо не відносини такого роду, то держава намагається зруйнувати негативний зв’язок, припинити дані відносини. в цьому разі держава встановлює заборону на таку діяльність, притягуючи до такої відповідальності або обидві сторони даних відносин.
Під елементами правових відносин розуміють сукупність складників - його елементів і способів їх взаємодії. До елементів правових відносин відносять:
суб’єктів правових відносин;
об’єктів правових відносин;
змістовні правові відносини.
Суб’єкти правових відносин - це учасники правових відносин, що мають суб’єктивні права і юридичні обов’язки.
Суб’єкти правових відносин - це правоздатні суб’єкти суспільного життя, які є носіями юридичних прав і обов’язків.
Для того, щоб бути суб’єктом права, організація або індивіди повинні володіти правосуб’єктивністю.[4] У державних і громадських організаціях правосуб’єктивність знаходить свій вираз у компетенції її органів, тобто в сукупності права і обов’язків, що надаються їм для виконання відповідних функцій. Що ж до право-суб’єктивності індивідів, то юридичною передумовою набуття статусу суб’єкта правовідносин є наявність у нього правосуб’єктивності, дієздатність.
Під праводієздатністю розуміють обумовлену нормами права здатність суб’єкта мати суб’єктивні права та юридичні обов’язки. У людини правоздатність виникає з моменту її народження і припиняється зі смертю.
В сучасному цивілізаційному суспільстві немає і не може бути людей не наділених спільною правоздатністю. Вона витікає з міжнародних пактів про права людини, принципів гуманізму, свободи, справедливості. Обов’язком кожної держави - належним чином гарантувати і захищати цю якість.
Головне в дієздатності - не право, а принципіальна можливість або здатність їх мати.
Вперше поняття правоздатності було оформлено і введено в практику буржуазними кодексами ХІХ ст. (французький громадянський кодекс 1804р.; германський громадянський пакт, 1894р.). Відмінність правоздатності від суб’єктивного права в тому, що вона:
невід’ємна від особи - не можна людину лишити правоздатності;
не залежить від кола, віку, професії, національності, майнового стану або інших життєвих обставин;
невід’ємна - її не можливо віддати іншим;
по відношенню до суб’єктивного права, вона первинна;
суб’єктивне право - конкретне, а правоздатність - абстрактна.
Всезагальність правоздатності зводиться до того, що державна влада з самого початку наділяє всіх своїх громадян спільними особливостями - юридичною можливістю бути носієм відповідних прав і обов’язків.
Правоздатність організацій, юридичних осіб виникає в час створення і реєстрації тієї чи іншої організації і припиняється в час її ліквідації.
Дієздатність - це закріплення в законодавстві і забезпечити державну можливість суб’єктам здійснити свої права і обов’язки особистими діями.
Дієздатність залежить від віку і психічного стану особи. Дієздатність настає в повному обсязі з настанням повноліття по досягненню 18 річного віку.
Дієздатністю не володіють малолітні діти до 14 років і душевнохворі особи, які можуть мати право. По можливості їх реалізувати. За них виступають їх законні представники - батьки, опікуни і т.п.
Дієздатність буває: повна, часткова і обмежена. Повна з 14річного віку, а обмежена, коли особа обмежена в дієздатності за рішенням суду. У деяких випадках до складу правосуб’єтивності разом з праводієздатністю включається ще деліктоздатність, тобто здатність особи нести юридичну відповідальність за скоєні правопорушення. Ніхто не може бути обмеженим у правовій дієздатності, інакше як у випадку передбаченому законом.
Суб’єктами права можуть бути:
Фізичні особи:
а) громадяни даної держави;
б) іноземні громадяни;
в) біпатриди;
г) апатриди.
Організації та об’єднання:
а) громадські організації;
б) підприємства;
в) державні установи;
г) установи та їх посадові особи.
Соціальні спілки:
а) держава в цілому;
б) народна нація;
в) адміністративно-територіальні одиниці;
г) трудові колективи.
Об’єкти правових відносин дуже різноманітні, ними можуть бути:
матеріальні, духовні та інші блага, за винятком предметів вилучених з цивільного обігу;
також особа може вступати в правові відносини в інтересах здійснення визначених дій. Отже об’єктом правових відносин можуть виступати як самі ці дії, та і їх наслідки;
поведінка учасників правових відносин може бути направлена на саме суб’єктивне право. Це має місто в тих випадках, коли фізична особа, юридична особа домагається визнання за ними факту належності в них того або іншого юридичного права.
Деякі автори згідні з тим, що об’єктом правових відносин є те, що воно направлене або на що дії, різні матеріальні і вольові об’єкти. Під матеріальними об’єктами розуміють в цілому матеріальні та духовні блага, під юридичним - поведінка зобов’язаної особи. З цими двома видами об’єктів можна погодитись, що ж до вольового об’єкта правових відносин, то воно визначене спірне.[13]
Питання про об’єкт право розглядає цівільне право. Правова наука використовує термін «Об’єкт» ще в одному значенні. В цьому разі мова іде про об’єкт, на який право може діяти. Право неопосередковане дії на вольову поведінку суб’єктів. Отже діяльність суб’єктів служить об’єктом