У формі правовідносин виступають найважливіші, найбільш значимі істотні зв'язки. Тому немає нічого дивного в тому, що право використовує як юридичні факти такий елемент реальності як правовідносини. Закріплення в нормах права фактів-правовідносин обумовлено і вимогою законності, внутрішніми закономірностями правопорядку, що передбачає скоординоване виникнення й існування правових зв'язків. Факт-правовідношення має певне соціальне значення. В узагальненому, концентрованому вигляді він вбирає в себе широкий масив соціальних обставин. Все це робить факти-правовідносини привабливими для використання в правовому регулюванні. Факт-правовідношення відображає правовий зв'язок в узагальненому вигляді. Юридичне значення має, як правило, факт існування (чи відсутності) того чи іншого правовідношення. Так, для одержання пільг військовослужбовцю необхідно перебувати на дійсній військовій службі, для укладення шлюбу - відсутність іншого зареєстрованого шлюбу тощо.

Факт-правовідношення - це похідний юридичний факт, вторинний стосовно визначеної групи соціальних обставин. Його «юридична надійність» значною мірою залежить від досконалості юридичного механізму утворення правовідносин. Якщо цей механізм не забезпечує належного рівня законності у виникненні правовідносин, то використання такого факту як наслідок буде мати перенесення помилки в нову сферу суспільних відносин. Це зобов'язує бути дуже обережним у використанні фактів-правовідносин, передбачати засоби контролю у складах, що включають цей факт.

Правове регулювання не може не відображати тієї обставини, що в життя об'єкта, в діяльність колективів і громадян часом вторгаються фактори стихійного характеру. Подібні обставини враховуються, зокрема, шляхом закріплення в законодавстві юридичних фактів-подій. Юридичні події самостійно й у сполученні з іншими юридичними фактами викликають виникнення правовідносин, несуть зміну прав і обов'язків, припиняють правовідносини.

З погляду зв'язку з відповідними правовими відносинами юридичні факти підрозділяються на матеріальні і процесуальні. До числа перших належать фактичні обставини, що є підставами настання «матеріальних» правовідносин. Друга категорія пов'язана з юридичним процесом, його рухом і розвитком.

За ознакою документального закріплення юридичні факти можуть бути розподілені на оформлені й неоформлені. Ця класифікація пов'язана з попередньою, але з нею не збігається. Більшість юридичних фактів існує в оформленому, зафіксованому вигляді. Разом з тим визначені фактичні обставини можуть існувати і в неоформленому вигляді. Це, наприклад, усна угода між громадянами, відмова у здійсненні права та ін. Подібні юридичні факти можна назвати латентними, схованими. У латентному вигляді існує певна частина фактів-правопорушень.

Отже, класифікація юридичних фактів є досить поширеною (хоч і не вичерпною, вона постійно оновлюється), але в її основі лежить поділ всіх юридичних фактів на події та дії.

З погляду свого соціального змісту юридичний факт має насамперед адекватно відображати соціальну ситуацію. Стосовно останньої юридичні факти виконують двояку роль: по-перше, ідентифікаційну, оскільки вони покликані точно позначити соціальну ситуацію, забезпечити її фіксацію в правовому регулюванні. В цій якості юридичні факти виступають у ролі «індексів», що свідчать про наявність соціальне юридичної ситуації. По-друге, розмежувальну, яка полягає в тому, що юридичні факти окреслюють рамки ситуації, дозволяють обмежити її від подібних випадків, зробити її унікальною.

Головне завдання, що виконується юридичними фактами в правовому регулюванні, - забезпечення виникнення, зміни і припинення правовідносин. Кожен юридичний факт викликає або правоутворюючі, або правозмінюючі, або правоприпиняючі наслідки.

Юридичні факти мають відповідати не тільки «соціологічним», а й деяким «спеціально юридичним» вимогам, оскільки вони являють собою елемент юридичної форми суспільних відносин, один із засобів правового регулювання.

Однією з найважливіших вимог до юридичних фактів є їх юридична надійність. Це така характеристика факту, що відображає, з одного боку, сталість його зв'язку із соціальною ситуацією, а з іншого - стабільність його соціального змісту. Юридичні факти, особливо їх «законодавчий вигляд», мають поєднувати динамізм та стабільність.

Юридичний факт повинен мати адаптивність, здатність певною мірою «пристосовуватися» до мінливих умов. Юридичні факти, що закріплюються в статтях законодавства, повинні одержувати адекватне понятійне вираження й чітке термінологічне визначення. Якнайчіткіше вираження покликане зберегти закони від різночитань.

Чітке, формальне, документальне засвідчення юридичне значимих дій в повсякденному житті сприяє підвищенню правової культури особистості, зміцнює правопорядок та значно полегшує захист інтересів громадян у разі їх порушення.

Висновок

У дійсній роботі була представлена класична, науково стала теорія правовідносин, розроблена у своїх основах ще римськими юристами і з тих пір не перетерпіла скільки-небудь істотних змін. Вона базується головним чином на цивільно-правових, майнових, договірних відносинах з чітко вираженими сторонами і жорстко взаємозалежними зобов'язаннями.

Ще Енгельс відзначав, що вся континентальна Західна Європа взяла за еталон «всесвітнє право суспільства товаровиробників, тобто римське право, з його неперевершеної по точності відносин товаровласників».[10] Це відносини типу боржник-кредитор, продавець-покупець, замовник-підрядчик, позивач-відповідач і т.д.

Вони виникають із приводу конкретних фактів, випадків, суперечок, домагань, чому і називаються конкретними. Їхня задача – обслуговувати повсякденні нестатки, запити, інтереси людей: цивільний оборот, ринок, побут, праця, родину, виробництво. Подібні правовідносини безупинно виникають, припиняються, змінюються, знову виникають. Деякі з них швидкоплинні (купив, продав, обміняв, уклав угоду, скористався тією або іншою послугою, видом транспорту). Вони наочні, очевидні, строго індивідуалізовані, добре усім відомі з власного досвіду.

Природно, що найбільший внесок у розвиток навчання про правовідносини внесла цивілістична наука. На її висновках і положеннях значною мірою ґрунтується і загальна теорія держави і права. Однак, коли остання починає з цими готовими мірками вторгатися в інші соціальні сфери й аналізувати механізм правового опосередкування суспільних відносин більш загального і більш високого рівня, у неї виникають утруднення.

Юридичний інструментарій, успішно застосовуваний у своїй області, не завжди без усяких застережень може бути використаний в іншій. Звідси потреба якось доповнити цей механізм, розширити, зробити більш