причиною невдач Центральної Ради була слабкість і недостатній розвиток українського національного руху. Вона змушена була починати будівництво держави ще до завершення процесу формування Української нації. Через репресивний характер царського режиму та соціально-економічні особливості українського суспільства більшість освічених людей на Україні були або росіянами, або русифікованими. Український рух ще не проникнув у міста. Тому відчувалася гостра нестача компетентних людей для організації та укомплектування армії й адміністративного апарату української держави. Наявні ж люди були молодими і недосвідченими: Винниченкові було 39, Петлюрі - 35, Ковалевському - 25, Миколі Шрогу (що замість Грушевського на посаді голови ЦР) - 22 роки. Орест Субтельний зазначає: "Усвідомлюючи нестачу людських і матеріальних ресурсів, член Центральної Ради Сергій Єфремов закликав не брати влади, мотивуючи це тим, що маси чекають чуда, а український уряд без сумніву, розчарує їх [18, 85]. З огляду на ці, здавалося б нездоланні труднощі, можна зрозуміти, чому, описуючи зусилля Центральної Ради, Винниченко зауважив: "Воістину, ми з тих часів були богами, які бралися з нічого творити цілий новий світлі" [2, 42].
Та, - як вказує Любомир Винар, - помилки забуваються, а відродження української демократичної держави у формі Української Народної Республіки належить до найважливіших явищ в Історії України протягом останнього тисячолптя.
Центральна Рада існувала всього трохи більше одного року, але вплив її на українську історію величезний. Вона поновила в Україні державницьку свідомість, добилася визнання прав українського народу на свою державу, свою культуру, свою мову. Вперше за багато віків народ одержав можливість мати своє справжнє ім'я - український. З цим ім'ям, ім'ям України, народжена в горнилі революції держава постала перед усім світом із 1917 року уже ніколи не зникала з політичної карти.
Українська Центральна Рада була повноцінним законодавчим органом, який формував повноцінну державу з усіма її атрибутами - законодавчою, судовою, виконавчою гілками влади, військом, фінансово-банківською системою.
Якщо б перечислити законодавчі акти, ухвалені Центральною Радою, то можна переконатись, що всі вони були атрибутами будівництва справді народоправної української демократичної держави.
Згадаймо 4 Універсали, Закон про національно-персональну автономію національних меншин в Україні, закон про громадянство, закон про Генеральний суд, Закон про утворення війська, про випуск кредитових білетів, Земельний закон, міжнародні договори. Центральна Рада встановила народоправну демократичну державу із законодавчим органом - центральною Радою та виконавчим органом - Генеральним секретаріатом, які запровадили Конституційні принципи і демократичні Свободи - слова, друку, зібрань, означено територію держави. Таким чином, Центральна Рада відіграла велику роль у відновленні української державності. У "Заяві" Української Республіканської партії до 75-ої річниці утворення Центральної Ради від 14 березня 1992р. вказується: "Вона не лише згуртувала український народ у його боротьбі за незалежність, не лише проголосила самостійну УНП, а й стала прикладом для наступних поколінь, тим національним політичним ґрунтом, на який спираємось нині, відстоюючи незалежність України. Справа Української Центральної Ради непроминуща, як і непроминуще і нездоланне прагнення українського народу до своєї незалежності."
Список використаної літератури
Багалій Д. Нарис історії України. – К., 1995
Винар Л. Українська Центральна Рада і відродження української державності. Державний центр УНР в екзилі. Статті і матеріали. – К. -Філадельфія - Вашингтон, 1993 р.
Винниченко Ф. Відродження нації. - Т. 1.
Державний центр УНР в екзилі. Статті і матеріали. - Філадельфія - Київ - Вашингтон, 1993.
Дорошенко Д.І. Нарис історії України 1917 - 1923 рр. у 2-х т. -Т. 1. Доба Центральної Ради. - Ужгород, 1930 - 1932 рр.
Історія України: Навчальний посібник. – К.: Видавничий дім "Альтернативи", 1997
Історія України: нове бачення: У 2 т. / Під ред. В.А. Смолія. – Т.2. – К.: Україна, 1996.
Історія українського війська: Репринтне видання. - Т. 2. - Львів, 1936.
Король В. Історія України. – К., 1995
Конашевич В. Чотири Універсали. – К., 1990.
П.Лановик Б.Д., Матейко Р.М., Матисякевич З.М. Історія України. Навчальний посібник. – К. :3нання, 1999
Нагаєвський І. Історія української держави 20ст. – К., 1994
Павленко Ю., Храмов Ю.Українська державність у 1917-1919 рр. – К., 1995
Підкова І., Шуст Р. Довідник з історії України. Ч. 1-2.Львів, 1994
Політична історія 20ст.:Навчальний посібник. – К.: ІСДО, 1995
Політична історія України XX ст. – К., 1990. - С. 14.
Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2 т. - Т. 2. - К.: Либідь, 1992.
Субтельний О.Україна: історія. – К. :Либідь, 1993
Турченко Ф.Г.Новітня історія України. Для 10-го кл. середньої школи.-К.,1995.
Українська державність у 20ст. – К., 1996.
Українська Центральна Рада. Документи і матеріали. Т. 1. – К, 1996.