Наприкінці квітня 1918 року Центральна Рада знову мала розглянути питання про Генеральний суд. Так, 18 квітня Генеральне писарство винесло на її розгляд проект закону «Про зміну Артикулу Т Закон про Генеральний Суд», яким, зокрема, йому пропонувалося надати й функції Головного Військового Суду щодо справ, вирішуваних на території України.

Законодавча діяльність Центральної Ради

Проголошення УНР докорінно змінило орієнтири в обстановці, коли молода держава опинилася віч-на-віч з проблемою невідкладного законодавчого регулювання найважливіших проблем життя країни.

25 листопада Центральна Рада ухвалила закон про порядок видання законів, згідно з яким «до сформування Федеративної Російської республіки і утворення її конституції виключне й неподільне право видавати закони для УНР належить Центральній Раді», а «право видавати розпорядження в обсягу урядування на основі законів належить Генеральним Секретарям УНР». Разом з тим, цей закон не підтвердив дію «всіх законів і постанов», які мали чинність на території УНР до 27 жовтня (тобто російського законодавства) і не були скасовані Універсалами законами і постановами Центральної Ради й Генерального Секретаріату. Водночас розпочався процес формування власної правової системи.

В галузі державного будівництва найбільш вагомим з огляду на стратегічні завдання Центральної Ради став закон «Про вибори до Установчих зборів Української Народної Республіки». Це був найбільший за обсягом закон, прийнятий Центральною Радою, 183 статті якого детально регламентували порядок організації й проведення виборів.

Закон затверджувався в 2 етапи. Спочатку, 11 листопада 1917 року Центральна Рада ухвалила його перший розділ, що складався з 10 глав: «Загальні статті» (у ній, зокрема, наводився перелік «виборчих округ»), «Про виборче право» (відповідно до статті 3 «право участі в виборах до Установчих зборів УНР мають громадяни Російської республіки обох полів, котрим до дня виборів вийде 20 років», позбавлялися ж виборчих прав «засуджені правосильними судовими вироками», «невиплатні боржники, признані правосильною судовою установою зловмисними банкротами», «служащій у війську, що самовільно покинули військо», а також «члени роду, що царював в Росії»), «Про установи, котрі відають проведенням виборів до Українських Установчих Зборів» (ці функції належали «головній, окружним, повітовим і городським комісіям по справах виборів до Українських Установчих зборів та дільничним виборчим комісіям» (головній комісії, яка обиралася Центральною Радою у складі 16 осіб, доручалося, зокрема, «Загальне пильнування ходу виборів і обмірковування засобів необхідних для їх прискорення», а також «вироблення і видання загальних інструкцій і постанов на доповнення чи розвиток цього закону та інструкцій про Його здійснення»), «Про виборчі списки», «Про кандидатські списки», «Про подавання і підрахунки виборчих карток», «Про встановлення результату виборів»(в основу покладалася пропорційна система), «Про порядок вступления на місце членів, які виступають з Українських Установчих зборів», «Про забезпечення вільності І правильності виборів» (цей закон прямо встановлював систему покарань за ті, чи інші порушення - наприклад, «винуватий в самовільнім здійманні, розірванні, закритті або зміненні привселюдно виставлених виборчих відозв, оповісток або списків, які виходять від груп виборців», карався арештом на строк до 1-го місяця або штрафом до 100крб.), «Про трати на вибори до Українських Установчих Зборів».

16 листопада Центральна Рада затвердила 2-й розділ закону про вибори до Українських Установчих зборів, 3 глави якого визначали специфічні особливості виборів «в армії, флоті і тилу». Законом було затверджено ще й «Правила про спільну з цивільним населенням участь в виборах частин армії і флоту» та «Інструкцію для користування розділом 1-м Закону про вибори до Установчих зборів УНР».

Вибори мали відбутися 27 грудня 1917 року, а Установчі збори відкритися - 9 січня 1918 року. В деяких округах вибори справді пройшли. Потім війна відсунула вибори на другий план, і лише 11 квітня Мала Рада ухвалила провести їх 12 травня там, де вони не відбулися.

Досить неоднозначно розвивалася діяльність Центральної Ради в сфері, умовно кажучи, «правового забезпечення економічної реформи».

Тодішня ідеологія цих перетворень визначалася проголошеними Ш-м Універсалом гаслами «упорядкування праці робітництва», «доброго упорядкування виробництва», «рівномірного розподілення продуктів споживання». Відповідно Центральна Рада мала виробити правові підходи до реалізації своєї концепції «соціально орієнтованої» і «керованої» економіки, однак вона не досягла цієї мети, насамперед через політичні причини, хоча в той же час прийняла ряд важливих актів.

На перший план вийшла проблеми власної валюти - в умовах кризи грошового обігу. На початку січня Центральна Рада ввела в дію Тимчасовий закон про випуск державних кредитних білетів УНР. Закон встановлював, що вони випускаються Державним Банком в розмірі, суворо обмеженому дійсними потребами грошового обігу [14, 95].

Деякі акти регламентували оподаткування. Зокрема, відповідно до закону від 9 грудня 1917 року всі державні податки й прибутки, які на підставі існуючих законів збиралися на території УНР, визнавалися «прибутками державного скарбу УНР». Генеральний Секретаріат закликав населення сумлінно і своєчасно вносити податки.

Нарешті, справжнім каменем спотикання для Центральної Ради виявися державний бюджет, який так і не вийшов за межі проміжних рішень. 11 квітня 1918 року був ухвалений закон «Про тимчасові розписки видатків на 1918 рік». Поки буде «складений і ухвалений перший бюджет УНР, - зазначалося в цьому законі, - державні видатки переводяться на підставі тимчасових