на закон про державну символіку. М. Гру шевський вважав, що гербом України міг би стати «як символ творчої мирної праці золотий плуг на синім тлі». Навколо плуга голова Центральної Ради пропонував розмістити «знак старої Київської держави Володимира Великого», герби Галицько-Волинського князівства та Гетьманщини («козак з мушкетом»). Внизу, під плугом, мали бути розміщені герби Києва і Львова, а в, горі - голуб з оливковою гілкою. Проте більш злиденні проблеми відсунули геральдичні пошуки на другий план, до того ж змінилася й позиція М.Грушевського. Отож, 12 березня 1918 року Мала Рада затвердила «Володимирів тризуб» державним гербом УНР.
Паралельно продовжувалася робота над проектом конституції УНР. 12 листопада VII сесія Центральної Ради на своєму засіданні заслухала доповідь М.Грушевського про проект конституції України. Згадує її й IV Універсал, де сказано, що Установчі збори мають ухвалити конституцію й закріпити в ній «свободу, порядок і добробут на тепер і на будучі часи».
Та історія повернула все по - своєму, і конституцію ухвалила Центральна Рада 29 квітня 1918 року в останній день її Існування.
Перший же погляд на конституцію переконує в тому, що вона позбавлена будь-якого ідеологічного чи пропагандистського забарвлення. Вражає те, що у вирі політичних пристрастей народився такий нейтральний документ. 82 статті конституції об'єднані у 7 розділів (загальні постанови, права громадян України, органи влади УНР, Всенародні збори УНР, Суд УНР, національні союзи, про тимчасове припинення громадянських свобод). Відповідно до конституції «верховним органом власті УНР являються всенародні Збори, які безпосередньо здійснюють вищу законодавчу вдасть в УНР, вища виконавча влада належить «Раді Народних Міністрів», а «вищим органом судовим єсть Генеральний суд УНР».
Відповідно до конституції; УНР мала б стати парламентською республікою. Був обраний президент УНР у передостанній день існування Центральної Ради, який повинен був зміцнити її позиції.
Висновки
За той рік, протягом якого Центральна Рада виступала основним політичним чинником на Україні, вона досягла значних успіхів, але й зазнала страшних невдач. Причиною цього були ті значні прорахунки, яких вона допустилась у своїй політиці.
Проголосивши в Третьому Універсалі програму перебудови суспільства, на демократичних засадах - програму яка відповідала інтересам більшості населення України, уряд УНР не виявив послідовності і рішучості в її реалізації. В Складі Центральної Ради переважали помірковані елементи, котрі в ім'я національної єдності прагнули відкласти на майбутнє, до Всеукраїнських Установчих Зборів, вирішення найгостріших соціально-економічних і політичних питань.
Так, розробляючи закон про організацію державного апарату, Генеральне секретарство юстиції передбачало збереження урядових установ, які перебували на території України до 7 листопада. Закони і розпорядження, видані свого часу Тимчасовим урядом, залишалися в силі.
Всупереч положенням Третього Універсалу Рада поступово відмовилась від негайного вирішення аграрного питання 10 листопада неа нараді представників поміщицьких організацій В.Винниченко заспокоїв поміщиків, заявивши, що питання про землю буде вирішене на Українських Установчих Зборах. Але через кілька днів Центральна Рада опублікувала заборону на "свавільне захоплення земель та іншої власності". Тих, хто порушував заборону, притягали до кримінальної відповідальності, використовуючи навіть військову силу. Було оголошено, що у землевласників, які мають менше 40 десятих, землі взагалі не відбиратимуть. Не підлягали розподілу площі під виноградниками, хмелем та інші культурні господарства. Така суперечлива політика не задовольняла ні заможні верстви селянства, ні бідніші.
Прагнення до запровадження в Україні високопродуктивного фермерського господарства, яке відповідало б інтересам більшості членів суспільства, вступало в суперечність з намірами безземельних і малоземельних верств села, котрі прагнули до зрівняльного розподілу. Селяни, і навіть члени Центральної Ради, заявляли, що вони перестануть підтримувати українську владу, якщо та наважиться на збереження 40-десятинної норми.
Невдалою виявилась і політика Центральної Ради щодо фінансів та промисловості. Не була виконана обіцянка встановити "державний контроль" над промисловістю. Робітники не зрозуміли її суті, а підприємці зустріли вороже.
Великою помилкою було те, що Центральна Рада не створила регулярну армію, достатню за чисельністю і боєздатністю.
«Всі погодилися з тим, - вказує - І.Нагаєвський,- що держава для підтримання порядку внутрі і для забезпеки своїх границь мусить мати якусь силу - армію.
Про таку силу дбають державні народи, бо вона боронить їх перед агресією сусідів...» [12, 59].
УЦР була переконана, що Україна зі своїми відкритими кордонами і по двохсотлітній неволі утримає свою самостійність без армії, тільки сильною вірою в соціалістичне братерство. І це було її непростимою помилкою і гріхом проти своєї нації, бо через те була змарнована рідкісна добра нагода відродження і закріплення своєї державності1. Не меншої шкоди завдала і відсутність згоди в середині уряду відносно того, яку політику проводити. Це з усією драматичністю виявлялося в гострій ворожнечі між Винниченком і Петлюрою.
Допустила прорахунки Центральна Рада і в зовнішній політиці. Вона недостатньо рішуче і послідовно відстоювала право українського народу на незалежність, йшла на компроміси з Тимчасовим урядом, підриваючи цим свій авторитет.
Не змогла ЦР самостійно домогтися врегулювання взаємин з Радянською Росією. Вона недооцінила можливостей більшовиків, вважаючи, що вони приречені на швидку поразку. Помилкою було і те, що Рада погодилась на окупацію України військами Німеччини та Австро-Угорщини. І все ж таки, поразка Центральної Ради була об'єктивною. Головною її причиною були ті складні внутрішні і зовнішні політичні обставини, в яких проходила відродження і розбудова української держави. У грудні 1917 - лютому 1918рр. Центральна Рада фактично втратила контроль над більшою частиною України. Практично весь період її діяльності - це була безперервна боротьба з Росією.
Слід зауважити, що важливою