Способи викладу норми в статті нормативного акту.
Реалізація правової норми можлива лише за умови її закріплення в тексті юридичного документу, що визначає її формальну визначеність та гарантує загальну обов’язковість.
На практиці закріплення норми в тексті нормативного акту можливе у двох варіантах:
Коли правова норма і стаття нормативного акту повністю співпадають. У даному випадку всі структурні елементи норми вміщуються в тексті однієї статті;
Коли структурні частини правової норми не вміщуються повністю в одній статті. У цьому випадку існує чотири способи викладу правової норми:
відсилочний спосіб – коли елементи норми не розкриваються повністю в одній статті, а дається посилання на іншу статтю цього ж нормативного акту (КЗПП);
бланкетний спосіб – коли відомості, які прямо не встановлюються статтею, додаються самостійними нормами, що вміщені в статтях інших нормативних актів;
казуальний спосіб – коли виклад норми здійснюється шляхом перерахування тих обставин чи дій, що регламентуються відповідним актом;
абстрактний спосіб – коли виклад норми здійснюється шляхом узагальнення певних обставин чи дій, що встановлюють родові ознаки певного явища.
Класифікація правових норм: поняття, значення, критерії.
Класифікація правових норм – це розподіл норм на окремі групи за такими суттєвими ознаками, які визначають специфічну роль норми в регулюванні суспільних відносин.
Значення класифікації.
Надає можливість визначити місце правової норми в системі права.
Надає можливість визначити функції норми та їх значення для механізму правового регулювання.
Надає можливість визначити межі регулятивної дії права на суспільство.
Надає можливість визначити можливі напрямки вдосконалення правотворчого та правозастосовчого процесів.
Критерії класифікації.
І. Відповідно до ролі в регулюванні суспільних відносин
Регулятивні норми – націлені на регулювання суспільних відносин шляхом визначення змісту прав та обов’язків суб’єктів. На підставі цих норм визначаються визначаються межі можливої та необхідної поведінки, а також виникають регулятивні правовідносини, змістом яких є реалізація прав та обов’язків суб’єктів.
Відповідно до характеру прав та обов’язків регулятивні норми поділяють на:
Зобов’язуючі – ті, що передбачають обов’язок вчиняти певні дії в інтересах суб’єкта, що має право;
Забороняючі – ті, що вміщують обов’язок суб’єкта утриматись від вчинення дій, що перешкоджають реалізації права уповноваженої сторони;
Уповноважуючі норми – ті, що надають право учасникам відносин на вчинення певних позитивних дій.
Охоронні норми – ті, що регламентують міру юридичної відповідальності, а також визначають спеціальні засоби державного захисту суб’єктивних прав. Їх значення визначається чіткою характеристикою засобів державного впливу та можливістю виникнення правовідносин щодо їх реалізації.
Спеціалізовані норми – ті, що забезпечують дію регулятивних та охоронних норм. Вони не мають самостійного значення і на їх основі не виникають правовідносини.
Спеціалізовані норми класифікують за двома критеріями:
а) в залежності від призначення в процесі правового регулювання розрізняють:
загальні норми – ті, що визначають принципи функціонування суспільства;
дефінітивні норми – ті, що націлені на закріплення юридичних понять (напр. – визначення злочину);
декларативні норми – ті, що закріплюють правові принципи;
оперативні норми – ті, що націлені на відміну, зміну чи прийняття норм (норми постанов ВР що стосуються прийняття чи відміни Законів);
б) за обсягом регулювання розрізняють:
загальнорегулятивні – ті, що регламентують сферу суспільних відносин (норми загальної частини КК);
спеціальні – ті, що регламентують різновид суспільних відносин (інститути злочину, покарання заг. Частини КК);
виключні – ті, що поширюються на конкретну життєву ситуацію (норма, що встановлює випадки неосудності).
ІІ. Відповідно до методу правового регулювання правові норми класифікують на:
Імперативні – ті, що вміщують категоричні приписи (норма, що визначає цивільну дієздатність фізичної особи);
Диспозитивні – ті, що визначають варіанти поведінки або закінчуються словами: “якщо інше не встановлено законом”;
Рекомендаційні – ті, що встановлюють варіанти поведінки – найбільш доцільні в даній ситуації (КПК).
ІІІ. Відповідно до галузей права розрізняють норми:
Конституційного права;
Цивільного права;
Адміністративного права;
І т. д. 23 галузі.
IV. За сферою дії:
Загальні норми – ті, що поширюються на всю територію та на всіх суб’єктів;
Місцеві (відомчі) норми – ті, що поширюють дію на осіб, які знаходяться на певній території, чи на певну сферу суспільних відносин;
Локальні норми – ті, які діють в рамках конкретної державно-владної структури чи підприємства або установи (норми Статуту, правила внутрішнього розпорядку).
V. За характером:
Матеріальні норми – ті, що визначають зміст поведінки суб’єктів;
Процесуальні норми – ті, що визначають порядок реалізації матеріальних норм.
VI. За суб’єктами:
Законодавчі – ті, що вміщуються в текстах законів;
Підзаконні – ті, що вміщуються в текстах підзаконних нормативних актів.
Класифікація норм права за їх роллю в регулюванні суспільних відносин.
Регулятивні норми – націлені на регулювання суспільних відносин шляхом визначення змісту прав та обов’язків суб’єктів. На підставі цих норм визначаються визначаються межі можливої та необхідної поведінки, а також виникають регулятивні правовідносини, змістом яких є реалізація прав та обов’язків суб’єктів.
Відповідно до характеру прав та обов’язків регулятивні норми поділяють на:
1. Зобов’язуючі – ті, що передбачають обов’язок вчиняти певні дії в інтересах суб’єкта, що має право;
Забороняючі – ті, що вміщують обов’язок суб’єкта утриматись від вчинення дій, що перешкоджають реалізації права уповноваженої сторони;
Уповноважуючі норми – ті, що надають право учасникам відносин на вчинення певних позитивних дій.
Охоронні норми – ті, що регламентують міру юридичної відповідальності, а також визначають спеціальні засоби державного захисту суб’єктивних прав. Їх значення визначається чіткою характеристикою засобів державного впливу та можливістю виникнення правовідносин щодо їх реалізації.
Спеціалізовані норми – ті, що забезпечують дію регулятивних та охоронних норм. Вони не мають самостійного значення і на їх основі не виникають правовідносини.
Спеціалізовані норми класифікують за двома критеріями:
а) в залежності від призначення в процесі правового регулювання розрізняють:
загальні норми – ті, що визначають принципи функціонування суспільства;
дефінітивні норми –
